Так під наметом високим Менойтів син веледужийРану тяжку Евріпілові гоїв. Аргеї й трояниЛавами бились тим часом. Та вже не могли для данаївЗахистом бути ні рів, ані вал, що його спорудили5Вздовж кораблів вони власних, широким навкруг окопавшиРовом, - не склали вони багаті богам гекатомби,Щоб кораблі бистрохідні і здобич із ними численнуОхороняли в безпеці. Були ті укріплення протиВолі безсмертних збудовані, - час їм недовгий стояти.

10Поки ще Гектор живий був, Ахілл же охоплений гнівом,І незруйнованим ще залишалось Пріамове місто -Доти великі ахейські вали ще мали стояти.А як загинуло в січі багато троян щонайкращихІ між аргеїв одні полягли, а інші лишились,15І на десятому році зруйновано місто Пріама,І в кораблях відпливли до своєї вітчизни аргеї, -Поміж собою схвалили тоді Посейдон з АполлономВал зруйнувать, спрямувавши на нього всю силу потоків,Що із ідейських вершин у море спадають глибоке -20Ресу і Родію з ним, також Гептапору й Каресу,Греніка й далі Есепа, і води Скамандру священні,І Сімоенту, де стільки щитів шкіряних і шоломівВ порох упало і стільки мужів - півбогів премогутніх.Гирла потоків тих Феб-Аполлон позливав воєдино25Й всю течію дев'ять днів гнав на вал той. А Зевс безустанноДощ посилав, щоб у хвилю морську чимскоріш його змити.Сам же землі потрясатель, свій в руки тризубець узявши,З хвилями йшов, вириваючи ними всі валу основи,Що, трудячись, із колод і каміння заклали ахеї.30Все він зрівняв із землею до вод Геллеспонту бурхливих,Самий же берег великий він знову пісками засипав,Вал зруйнувавши цілком, і знов повернув усі рікиВ річища, де яснохвилі їх води й раніш струмували.

Тож на майбутнє поклали таки Посейдон з Аполлоном35Так учинити. А зараз круг стін, побудованих міцно,Битва кипіла шумлива, в розбиваних вежах тріщалоБрусся могутнє. Приборкані пугою Зевса аргеї,Під кораблями глибокими збившися, ледве тримались,Повні страху перед Гектором дужим, носителем жаху.40Він же так само в бою шаленів, до вихру подібний.Наче той лев або вепр, оточений псами й ловцями,Грізно стрибає навкруг, могутністю гордий своєю,Ті ж оточили стіною його, свої лави зімкнувши,Стали навпроти і мечуть на нього із рук безустанно45Гострі списи. Але не страшиться, боязні не знаєСерце відважне, він навіть безстрашністю сам себе губить.Сміло стрибає навкруг, ловців іспитуючи мужність, -Де б він не кинувсь, ловецькі ряди перед ним відступають.

Так же і Гектор по юрмах троян пробігав і благав їх,50Рів перейти спонукаючи. Та не посміли зробитиЙ коні цього прудконогі, лиш тяжко хропли, біля краюРову того упираючись, - надто широкий, страшив їхВиглядом він, - здавалося, їм його ні переїхать,Ні проскочити. Кручами-бо обривався стрімкими55Рів той обабіч, до того ж густий частокіл понад нимиГостро стирчав - його збудували синове ахеївВисоко й міцно, щоб захистом був їм од воїв ворожих.Через той рів провести бистрохідну свою колісницюКінь би не міг, а піхота пройти його все ж поривалась.

60Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:«Гекторе й інші троянські й союзні вожді й полководці!Це божевілля - крізь рів отой коней нам гнать прудконогих!Страшно-бо важко його перейти, ще й загострене кілляЗ нього стирчить, а за ним іще й вал збудували ахеї.65Ні перейти неможливо той рів, ані битися в ньомуКінно. Він надто вузький, і, боюсь, полягли б там всі вої.В разі, ахеям замисливши лихо, їх знищити хочеЗевс громовладний і поміч троянському війську подати, -Дуже того я б хотів, щоб негайно це все відбулося, -70Хай же далеко від Аргоса згинуть безславно ахеї!А як повернуть на нас вони, й відсіч дадуть, одігнавшиОд кораблів, і в рів заженуть нас, глибоко проритий,То навіть вісник біди від стрімкої навали ахеївВже не устигне, боюсь я, до міста назад повернутись.75Зважте ж на те, що скажу я, й моєї послухайте ради.Коней візничі нехай притримають нам перед ровом,Ми ж усі пішки при повнім озброєнні рушим навальноГектору вслід, - проти натиску сили такої ахеямВстояти годі, коли вже нависла над ними загибель».

80Так він сказав, і Гектор те слово вподобав розумне.З повоза він тої ж миті, озброєний, скочив на землю.Не залишались на конях своїх тоді й інші трояни -Скочили всі з колісниць за Гектором вслід богосвітлим.Кожен із них наказав своєму тоді візникові85Коней в належнім порядку тримать недалеко від рову.І, розділившись самі на п'ять зброєносних загонів,Лави зімкнули свої і рушили вслід за вождями.Перший очолили Гектор і Полідамант бездоганний,Найсміливіший то був і найбільший загін, найзавзятіш90Прагнув він вал зруйнувать і під самими суднами битись.Третій із ними пішов Кебріон, - біля повоза свогоСлабшого від Кебріона лишив за візничого Гектор.Другий загін повели Паріс, Алкатой і Агенор.Третій очолив Гелен і з ним Деїфоб боговидий,95Двоє Пріама синів, а третій керманич був Асій, -Асій-герой, Гіртакід, що його привезли із Арісби,З-над берегів Селеенту, руді величезнії коні.Воєначальник в загоні четвертому був син Анхіса,Славний Еней, а при ньому ще двоє синів Антенора,100Справи воєнної добрі знавці, Архелох з Акамантом.Вів Сарпедон за собою славетних союзників військо,Астеропея відважного й Главка в соратники взявши.Двох-бо оцих уважав сміливішими він серед іншихПісля самого себе, а сам він з усіх вирізнявся.105Щільно зімкнувши щити шкіряні, вони, повні відваги,Прямо пішли на данаїв, певні того, що не встоятьТі проти них і до чорних своїх кораблів повтікають.

Отже, загони троян і союзники їхні славетніВчули пораду, що Полідамант їм подав бездоганний.110Асій лише, Гіртакід, не схотів, поводатар народу,Коней своїх перед ровом з одним лиш візничим лишитиЙ до кораблів бистрохідних помчав на своїй колісниці.Муж нерозумний! - прийшлось йому Кер не уникнути згубнихІ від човнів, пишаючись кіньми і повозом пишним,115У Іліон, вітрами обвіяний, вже не вернутись.Бо злоіменна раніше уже його доля настиглаСписом із рук Девкаліда, славетного Ідоменея.

До кораблів він наблизивсь ліворуч, туди, де ахеїНа колісницях швидких із рівнини уже утікали.120Повоза з кіньми погнав він туди, та в відчиненій браміЗасувів він не знайшов, позамиканих міцно, й запорів:Навстіж відкриту лишили її, щоб на випадок втечіПри кораблях міг би кожен з ахейських бійців рятуватись.Прямо до брами він коней погнав, і загін його з криком125Рушив услід; були впевнені всі, що не встоять ахеїПроти їх тиску й до чорних своїх кораблів повтікать.О нерозумні! На них у тій брамі вже двоє чекалоДухом міцних списоборців із племені дужих лапітів.Був з них один - Поліпет, могутливий син Пірітоя,130Другий же був Леонтей, людовбивці Ареєві рівний.Перед високою брамою поруч стояли обидва,Наче ті високоверхі дуби у гірських верховинах,Зливам і вітрові опір вчиняючи цілими днями,Міцно вчепилися в грунт величезним, довженним корінням.135Так ці обидва, на руки й свою покладаючись силу,Асія дужого ждали безстрашно у брамі високій.Вої ж троянські, щити із волової шкури піднявши,Рушили з криком гучним до збудованих міцно укріплень,Асія мавши вождем, а також Іамена й Ореста,140Був з ними й Асія син Адамант, і Тоон з Ономаєм.

Двоє ж лапітів тим часом у мідноголінних ахеївЗапал будили за валом свої кораблі боронити.А як побачили ті, що на вал натискають трояни,Вої ж данайські, волаючи в страху, готові тікати,145Кинулись вдвох уперед, щоб почать перед брамою битву,Наче два дикії вепри, що, в горах гарчливу спіткавшиЗграю собак і ватагу ловецьку, йдуть сміло назустріч,В різні стрибаючи боки, і валять дерева навколо,Й з коренем їх виривають, і гучно лунає їх іклів150Ляскіт страшний, поки духу їм хтось не відніме стрілою.Так же в лапітів на грудях од стріл, що у них попадали,Ляскала мідь блискотлива. Проте вони бились завзято,На вояків угорі й на свою покладаючись силу.Зверху-бо вої камінням із веж, побудованих міцно,155Кидали вниз, себе захищаючи, й власні намети,І кораблі бистрохідні. Як в час заметілі сніжиниЗ вітром бурхливим, що гонить над обрієм хмари похмурі,Сиплються густо на землю, усіх годувальницю щедру, -

Так же і стріли, й списи із рук і троян, і ахеїв160Густо летіли навкруг. Від ударів каміння важкогоГлухо шоломи гули і щити брязкотіли горбаті.Голосно скрикнув з досади, по стегнах долоньми ударивАсій тоді, Гіртакід, і, скипівши обуренням, мовив:«Зевсе, наш батьку, чого це так дуже тобі заманулось165Нас обдурити? Я й не гадав, що хоробрі ахеїВстоять під натиском нашої сили і рук нездоланних!Наче ті оси станом гнучким чи ті бджоли рухливі,Що при дорозі в скалі кам'яній собі гнізда будуютьІ не бажають осель у щілинах порожніми кинуть,170А від мисливих мужів захищають діток своїх сміло, -Так же і ці не бажають, хоч їх всього двоє, від брамиЗрушити, поки поб'ють ворогів чи самі там поляжуть!»Мовив він так, але Зевсові серця не зміг зворушити:Волів-бо дух громовладця лиш Гектору славу надати.

175Інші бійці перед брамами іншими билися боєм.Та неможливо, як бог це зумів би, про все розказати.Бій кам'яний бушував круг укріплень, неначе вогнистеПолум'я. Хоч і у скруті страшній, боронитись аргеїМусили біля своїх кораблів. І смутилися духом180Вічні боги, що досі у битві сприяли данаям.Бились завзято й лапіти тоді й ворогів побивали.От Перітоя відважного син Поліпет премогутнійСписом поранив Даманта, шолом міднощокий пройнявши.Мідь шишакова не стримала того удару, крізь череп185Вістря пройшло мідяне, і мозок всередині з кров'юПеремішало Дамантові, й запал його зупинило.Потім він зброю здійняв бойову із Пілона й Ормена.А Леонтей тоді, парость Ареєва, вбив Гіппомаха,Що Антімахів був син, - йому в пояс він списом утрапив.190А після того відгострений вихопив меч свій із піхов,Кинувсь крізь натовп густий і першого вбив АнтіфатаУ рукопашнім бою. І навзнак той гримнувсь об землю.А після того іще і Менона, й Ямена, й Ореста -Збив він одного за одним на землю, усіх годівницю.

195В час той, як зброю блискучу знімали вони із убитих,Полідамант тоді й Гектор з юнацьким загоном відважним,Більшим і дужчим за інші усі, пломеніли бажаннямВал зруйнувати й ахейські вогнем кораблі попалити.Та завагались вони, перед ровом широким спинившись.200Мали той рів перейти вже, як раптом ліворуч над військомПтах із'явився, орел, що високо в небі ширяє, -В пазурах ніс він потвору скривавлену, - змій величезнийБув ще живий і звивався, готовий з ним битись і далі.Спритно зігнувшись, орла, що тримав його міцно, він раптом205В груди вкусив біля шиї, і той від нестерпного болюКинув на землю його, між троянського війська вронивши,Сам же із клекотом дужим за вітру диханням полинув.Серцем жахнулись трояни, у корчах побачивши зміяПеред собою - знамення егідодержавного Зевса.

210Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:«Гекторе, лаєш ти завжди мене, хоч на зборах я навітьМовив би й слушно. Вважаєш, ніхто із простого народуАні у раді, ані на війні аж ніяк не повиненВ чомусь перечить тобі, твою лише множити владу!215Але й тепер я скажу те, що слушним мені видається.Далі не йдімо перед човнами з данаями битись.Ось що, гадаю я, статись повинно, якщо над троянськимВійськом, що мало вже рів переходити, справді ліворучПтах із'явився, орел, який високо в небі ширяє, -220В пазурах ніс він потвору скривавлену, - змій величезнийБув ще живий. Та орел упустив його, милого домуНе досягнувши, й не встиг своїм дітям оддати в поживу.Так же і ми, коли навіть і браму, і мури ахейськіНатиском дужим зруйнуємо вщент, і відступлять ахеї,225Все ж не повернемось тою ж дорогою, в тому ж порядку,А багатьох за собою покинем троян, що ахеїГострою міддю поб'ють, кораблі захищаючи власні.Так нам усе й ворожбит пояснив би, що тямить душеюСмисл божественних знамень, і йому повірили б люди».230Скоса поглянувши, Гектор сказав йому шоломосяйний:«Полідаманте, не дуже ти мовив мені до вподоби!Міг би і краще за це ти інше придумати слово.А як і справді оте, що я чув, ти свідомо промовив,То, очевидно, у тебе і розум боги відібрали!235Радиш забути мені громоносного Зевса велінняТі, що здійснити він сам обіцяв, головою кивнувши;А замість того порадив ти вірити ширококрилим

Птахам, - на них я не знаюсь, і зовсім мене не тривожить,Чи полетять вони вправо, де сонце з-за обрію сходить,240Чи подадуться ліворуч, де заходу морок темніє.Будьмо ж слухняні одній лише волі великого Зевса:Смертних-бо всіх і безсмертних у владі своїй він тримає.В нас-бо найкраще знамення одне - захищати вітчизну.Але чого ти злякався війни й бойового завзяття?245Навіть якби у бою до єдиного всі полягли миПеред човнами аргеїв, тобі не грозила б загибель, -В серці ж ні стійкості в тебе нема, ні вогню бойового.А як від бою ухилишся ти, або іншого мужаСловом намовиш улесливим з грізної битви тікати,250Спис мій одразу тебе і життя, і дихання позбавить».

Мовивши це, він подався вперед, а за ним поспішилиЗ криком шаленим трояни. Тим часом і Зевс громовладнийЗ пагір ідейських послав із вітром поривчастим бурюЙ запорошив кораблі усі пилом. Тоді він ахеям255Розум затьмарив, троянам готуючи й Гектору славу.Зевса знаменню і власній довірившись силі, трояниМурів ахейських величну твердиню звалить намагались,Виступи веж руйнували, крушили зубчаті бійниці,Стали підоймами палі розхитувать ті, що ахеї260Глибоко в землю забили, - найперші підвалини вежам.їх вивертали вони, сподіваючись мури ахейськіГеть розвалить. Та данаї ні кроку не сходили з місця.Загородивши щитами з бичачої шкіри бійниці,По ворогах, що на вал налягли, вони били нещадно.

265Двоє Еантів тим часом, проходячи всюди по вежах,Духу бійцям додавали й відвагу будили ахеям.Лагідним словом одних, а інших жорстким бадьорили,Лиш помічали, що бою завзятого хтось уникає:«Друзі! Чи хто видатніший з аргейських мужів, чи середній,270Чи навіть слабший від інших, - не всі-бо однакові людиВ битві бувають, - нині для кожного знайдеться діло!Це ви знаєте добре й самі. Хай ніхто не посмієДо кораблів повертати назад, оцей заклик почувши!Сміло рушайте вперед, один в однім підтримуйте мужність!275Хай допоможе вам Зевс-олімпієць, що блискавки мече,Приступ ворожий відбить і троян в Іліон одігнати!»Так гукали вони, спонукаючи битись ахеїв.

Наче зимового дня сніжини посиплються густоВ час заметілі, коли посилає нам Зевс велемудрий280Сніг той, щоб стріли своєї могутності людям явити.Вітри приспавши, сніжить безнастанно, аж поки покриєГір верховини високі, і скель гостроверхе бескеття,Луки на лотос багаті, і людські поля плодоносні,І узбережжя устеле, і сивого моря затоки;285Хвиля лише, набігаючи, сніг поглинає, все іншеБілою вкрите габою, що Зевс хуртовинням навіє.Так безнастанно й каміння з обох боків сипалось густо -То на троян, а то від троян на загони ахейськіГрадом летіло каміння, аж гуркіт лунав понад валом.

290Та не змогли б ні трояни тоді, ні осяйливий ГекторБрами у мурі зламать чи великі запори, аж покиНе спрямував на аргеїв сина свого СарпедонаЗевс велемудрий, як лева того на волів круторогих.Виставив той уперед свій щит, звідусюди округлий,295Кутий із міді, карбований, - гарно скував його вмілийМідник, зсередини шкури волові приладивши щільноЙ дратвою їх золотою по мідному колу прошивши.Щит той піднявши й списами двома потрясаючи грізно,Кинувся так Сарпедон, наче лев, що, зростаючи в горах,300М'яса вже довго не їв, і безтрепетний дух його гонитьВдертись до жирних овець через тин, загороджений щільно.Навіть зустрівши мужів-пастухів, що отару овечуЗ поміччю псів стережуть, озброєні добре списами,Спроби, проте, не зробивши, іти від кошари не хоче,305Але, стрибнувши до неї, хапає вівцю або першийПадає сам, уражений списом з правиці міцної.Так же тоді спонукав богорівного дух СарпедонаРушити сміло на вал і крушити зубчать-бійниці.

Зразу ж тоді він Главка гукнув, Гіпполохову парость:310«Главку, чому над всіма нас в Лікійському краї шануютьМісцем на учтах, і м'ясом найкращим, і келихом повнимЛюди усі, і на нас, немов на богів, споглядають?Маємо й кращий землі ми наділ понад берегом КсантуІз виноградником гарним, і ниву, що родить пшеницю.315Тим-то нам першими треба стояти тепер у лікійськихЛавах і сміливо в розпал гарячого кидатись бою,

Щоб говорив про нас кожен з лікіян у кованих латах:«Ні, не без слави у рідній країні лікійській керуютьНаші державці; їдять недаремно овець вони жирних,320Вина медові п'ючи найсолодші, - зате ж бо й великаДоблесть їх, - завжди-бо в перших лікійських рядах вони б'ються».Любий, якби із цієї війни ми цілими вийшли,Стали безсмертні навік і ніколи уже не старілись,То не хотів би я й сам між передніми лавами битись,325Не посилав би й тебе я в бої, що мужів прославляють.Та звідусіль незліченні уже обступили нас КериСмерті, - ані утекти, ні сховатись од них неможливо.Отже, вперед! Чи ми комусь славу здобудем, чи нам він!»

Мовив так, і Главк не перечив йому й не протививсь.330Рушили прямо вони із лікійським загоном численним.Жахом охоплений був Менестей тоді, син Петеоя, -Прямо на нього до вежі ішли і несли вони лихо.

Він озирнувся по вежах ахейських навкруг, чи не видноБлизько вождів, щоб нещастя від друзів його відвернути.335Ось він Еантів побачив обох, у війні ненаситних,З ними стояв іще й Тевкр, що тільки-но з свого наметуВийшов. Але Менестея, хоч був недалеко, не чули -Так гуркотіло навкруг, аж сягаючи неба самого,Від брязкотіння великих щитів, конегривих шоломів340Та від розбиваних брам, що замикані міцно стояли, -їх зруйнувать намагались трояни, щоб далі пробитись.Зразу ж Тоота-окличника шле він тоді до Еантів:«Швидше біжи та Еанта поклич, богосвітлий Тооте,А коли можна, обох, - отак воно буде найкраще,345Нас-бо чекає усіх велика біда незабаром:Напосідають на нас лікійські вожді, що й ранішеНесамовите завзяття в жорстоких боях виявляли.Тільки ж коли і там уже скрута в борні виникає,Хай хоч один сюди прийде могутній Еант Теламоній350Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє».

Мовив він так. Не перечив, почувши це слово, окличник,Кинувся бігти уздовж він стіни міднозбройних ахеїв,Перед Еантами став і до них, поспішаючи, мовив:«Вас, Еантів обох, вождів міднозбройних аргеїв,355Просить улюблений син Петеоя, годованця Зевса,Стати на поміч, хоч трохи з ним скруту борні розділитиІ, коли можна, удвох, - отак воно буде найкраще,Там-бо чекає усіх велика біда незабаром:Напосідають на них лікійські вожді, що й раніше360Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли.Тільки ж коли тут уже скрута в борні виникає,Хай хоч один туди прийде могутній Еант ТеламонійРазом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє».

Мовив він так. Не перечив великий Еант Теламоній,365Зразу ж до сина Ойлея він слово промовив крилате:«Вдвох з Лікомедом могутнім, Еанте, ви тут залишайтесьДух кріпити данаям, щоб мужньо у битві тримались.Я ж поспішаю туди й там стану негайно до бою.Зразу ж вернуся назад, їм поміч належну подавши».370Мовив це слово й пішов великий Еант Теламоній,Разом з Еантом подався і Тевкр, його брат одноотчий.Тевкрові вслід Пандіон ніс вигнутий лук з тятивою.От вони вежі дійшли Менестея, відважного духом,Попід стіною йдучи, і воїв знайшли вони в скруті.

375Наче той темний борвій, налетіли на вежу й бійниціДужі й хоробрі лікіян вожді і порадники війська.Враз супротивні зіткнулися лави, аж все загуділо.Перший Еант Теламоній друга убив Сарпедона,Духом відважного мужа Епікла, його він ударив380Мармуру гострим уламком великим, що з краю за муромБіля бійниці лежав на камінні. Його лиш обіручЛедве б утримати міг чоловік у квітучому віціЗ люду сучасного. Той же підняв його високо й кинувІ розтрощив на Епіклі шолом з чотирма гребенями385Й череп йому роздробив. Той, наче плавець, що пірнає,З вежі високої впав, і дух його кості покинув.Тевкр же могутнього Главка, що паростю був Гіпполоха,Руку оголену вгледівши, гострою вразив стрілоюЗ вежі стрімкої, як ліз той на неї, і вивів із битви.390Главк же стрибнув із стіни непомітно, щоб хто із ахеївРани його не побачив і цим не почав вихвалятись.Смуток обняв Сарпедона, коли він помітив, що з битвиГлавк одійшов. Та він бойового не втратив завзяття.І в Тесторіда Алкмаона списа свого устромивши,395Вихопив зразу його, і той, повалившись за списом,

Навзнак упав, аж озброєння мідне на нім забряжчало.А Сарпедон, за бійницю рукою вхопившись міцною,Шарпнув, і вся із зубцями вона обломилась, і зверхуМур оголився, й відкрилась для ворога путь широченна.400Кинулись разом на нього Еант Теламоній із Тевкром.Тевкр тоді в ремінь блискучий уцілив йому, що на грудяхЩит велетенський тримав. Та Зевс од своєї дитиниСмерть одвернув, - загинуть не дав йому перед човнами.Скочив до нього Еант і в щит той ударив, та списом405Наскрізь його не пробив, лише наступ ворожий притримав.Цей од бійниці подався на крок, але зовсім із битвиНе відступив, - іще сподівався він славу здобутиІ, обернувшись назад, до лікіян гукав богорівних:«Вої лікійські, невже бойовий занепав у вас запал?410Важко самому мені, хоч який би не був я могутній,Мур зруйнувати і до кораблів простелити дорогу.Нумо вперед! Що буде нас більш, діло краще ітиме!»Мовив він так, і вони, владаревим налякані криком,За владарем і порадником рушили в битву завзяту.

415З другого боку й аргеї свої укріпили фаланги,Муром прикрившись. І діло між них розгорілось велике.Бо не могли ні могутні лікіяни так у данаївМур зруйнувати, щоб до кораблів простелити дорогу,Ані лікіян тоді не могли списоборці данаї420Геть одігнати од муру, якого вже ті досягнули.Так наче двоє мужів, зустрівшись на нивах суміжних,З мірою кожен в руці, про межу сперечаються спільну,Про щонайменший окраєць, щоб поля однаково мати, -Так ворогів лиш зубці на бійницях ділили, й над муром425Ті один одному перед грудьми шкіряні розбивалиКруглі великі щити і маленькі щитки легкокрилі.Тіло було багатьом нещадною вражене міддю, -В спину бійцям, хто до ворога був обернувсь непокритимТилом, а іншим - крізь їхні щити попробивані - в груди.430Мури й бійниці зубчаті були обагрянені кров'юВоїв з обох ворогуючих станів - троян і ахеїв.Не спромоглися трояни, проте, одігнати ахеїв,Рівно стояли-бо, як вагівниця у чесної прялі:Гирі і вовну на шальки поклавши, вона їх рівняє435Й пильно виважує, щоб для дітей заробить на прожиток.

Так врівноважені бій і війна були, доки могутнійЗевс не послав тоді Гектору, синові старця Пріама,Вищої слави, - він перший крізь вал прорвався ахейський.Тож заволав на весь голос, щоб всім було чути троянам:440«Нумо, трояни комонні! Розвалюйте вал ви аргейськийІ пломенистим вогнем нещадно паліть кораблі їх!»Мовив він так, осміляючи, й всі, його голос почувши,Рушили разом юрбою до валу й на верх узялися,Гострі піднявши списи, до зубчатих бійниць видиратись.

445Гектор же камінь великий схопив, що лежав біля брами,Й легко поніс його, - знизу широкий, загострений зверхуБув він. Підняти той камінь з землі і на повіз покластиНе спромоглися б і двоє найдужчих мужів із народу,З люду сучасного. Він же й один без труда потрясав ним;450Камінь легким-бо для нього зробив сам Кронід велемудрий.Наче пастух, що несе без зусилля бараняче руно,Взявши одною рукою, й ваги його зовсім не чує, -Так же і Гектор підняв і до брами поніс оту брилу.Брама висока й двійчата була, і стулки у неї455Щільно були припасовані, й кованих засувів двоє,Й довга запора одна зачиняли зсередини браму.Ставши навпроти, напружився й кинув він камінь той прямо,Міцно розставивши ноги, щоб сили удар не утратив.З гнізд він обабіч зірвав бігуни, і в середину камінь460Хряснув важким тягарем. Затріщала страшенно вся брама,Засуви вже не тримали, й навкруг розлетілися стулки,Каменем зламані. В отвір той кинувсь осяйливий Гектор,Схожий до бистрої ночі; жахливою сяяв він міддю,Що був озброєний нею; до того ж тримав у руках він465Двоє списів. Ніхто, крім богів, його стрівши, не міг биСтримать, як вбіг він у браму. Палали вогнем його очі.Він повернувсь до троян, закликаючи гурт весь на муриЛізти навалою, й радо наказу послухали вої.Зразу ж одні з них полізли на мур, а інші у браму470Ринули буйним потоком. І стали данаї тікатиДо кораблів глибодонних, і гамір лунав безугавний.