Так вони за корабель добропалубний бились завзято.Перед людським вожаєм Ахіллом Патрокл зупинився -Сльози гарячі він лив, немов із джерел темноводих,Що із-під скель, лиш козам досяжних, струмують темнисто.5Глянувши, жалем пройнявсь богосвітлий Ахілл прудконогий,Зразу ж до нього озвався і слово промовив крилате:«Що це ти плачеш, Патрокле, немовби дівчатко маленьке,Що за своєю матусею слідом біжить, і на рукиПроситься, й стримує матері кроки, й за плаття хапає,10Й дивиться в очі крізь сльози, аж поки на руки не візьме.Ніжними так же, Патрокле, і ти умліваєш сльозами.Чи з мірмідонян кому, чи мені розказати щось маєш?Чи із далекої Фтії один ти почув яку звістку?Кажуть, живий ще Менойт, син Акторів, батько твій рідний,15Ще і мій не помер, Пелей Еакід з мірмідонян.Тужно було б нам обом, якби смерть їх од нас одібрала.Чи не аргеями журишся, що задля свого зухвальстваГинуть ганебно так біля своїх кораблів крутобоких?Все-бо розказуй, в умі не ховай, щоб ми знали обидва».

20Тяжко зітхнувши, Патрокл озвався до нього, комонник:«Сину Пелеїв Ахілле, найбільша окрасо ахеїв!Ти не гнівись, скорбота і так вже долає ахеїв.Найсміливіші-бо вої, що билися досі завзято,На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.25В ранах од стріл Діомед, Тідеїв нащадок могутній,Зранений теж Одіссей, списоборець, і з ним Агамемнон,Рани страшної зазнав у стегно Евріпіл войовничий;їх лікарі доглядають, що тямлять на ліках цілющих,Рани лікують їм. Ти ж невблаганний і досі, Ахілле,30Гніву бодай-бо ніколи не знав я такого, як в тебе,Гордий завзятцю! Чи буде яка з того користь потомкам,Як одвернуть од аргеїв загибелі ти не бажаєш?Немилосердний! Батьком твоїм не Пелей був, комонник,Матір'ю - не Фетіда, а синєє море й безплідні35Скелі тебе породили, - того ти і серцем жорстокий.А як боїшся душею якогось богів віщування,Чи сповіщала від Зевса про щось тобі мати поважна -То хоч мене вже пошли та загін мірмідонян зі мноюВиряди в бій, - чи не стану я світлом рятунку данаям.40Дай на рамена мені твою зброю ясну одягнути,Може, за тебе прийнявши мене, хоч трохи трояниСічу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї,Втомлені боєм важким, - на війні відпочинок короткий.З свіжими силами від кораблів і наметів ми легко45Під Іліон відженемо знеможене військо вороже».Так він благав, нерозумний. Того ж не збагнув, що для себеСам він загибелі чорної й смерті лихої благає.

З тугою в серці до нього промовив Ахілл прудконогий:«Горе мені! Ну, що ти сказав, богорідний Патрокле!50Ні віщуванням богів не журюсь я, - про нього я знаю, -Не сповіщала від Зевса нічого і мати поважна.Та обіймає страшним мені болем і серце, і душу,Тільки згадаю, що рівного рівний волів грабуватиІ відбирать його здобич, тому що він владою вищий.55Страшно прикро мені - багато-бо я перетерпів.Дівчину ту, що мені сини дарували ахейські,Ту, що я списом здобув, зруйнувавши муроване місто,Силою вирвав у мене із рук володар Агамемнон,Син Атрея, неначе в нікчемного зайди якого.60Та облишмо про це, що було - те було! Й ні до чогоСерце гнівити без краю. Щоправда, свій гнів гамуватиЯ не раніше гадав, аніж бойова колотнечаАж до моїх кораблів досягати почне бистрохідних.Тож на рамена свої одягни мою зброю славетну65І войовничих веди мірмідонян на бій, якщо справдіЧорною хмарою сунуть трояни і вже облягаютьНам кораблі, а приперті до самого моря аргеїМужньо тримаються й досі лише над маленьким окрайцемСуші. Трояни завзяті всією громадою міста70Ринули в бій. Бо начолок мойого шолома їм зблизькаВ вічі не зблискує. Скоро б вони почали утікатиЙ трупом яруги встилать, якби володар АгамемнонБув ласкавіший до мене. А так вони й стан оточили,Бо не лютує вже спис у долонях міцних Діомеда,75Сина Тідея, щоб від данаїв біду одвернути.Вже не гримить з голови осоружної сина АтреяКрик бойовий. Лиш вигуки Гектора-людоубивціКличуть до бою троян, - і гомоном ті переможнимПовнять рівнину навкіл, побиваючи в битві ахеїв.80Кинь же, Патрокле, всю міць на троян, щоб біду відвернутиВід кораблів, щоб ті їх вогнем не спалили нещаднимТа не позбавили нас повороту до рідного краю.Отже, послухай, з якою метою тобі я це мдвлю:Маєш здобути мені велику пошану і славу85Поміж данаїв, щоб швидше мені повернули прекраснуДівчину-бранку, ще й подарунків прислали коштовних.Од кораблів їх одкинь і вертайся. А хоч би й великуДав тобі славу Гери-владарки муж громоносний,Не поривайся без мене, проте, переслідувать далі90Ти войовничих троян: мене-бо цим шани позбавиш,Та бойовою звитягою в подвигу ратному гордий,Тут бий троян і з військом не йди до твердинь Іліона,Щоб із безсмертних богів, що Олімп їх одвічна оселя,Хтось не втрутивсь: дуже любить-бо їх Аполлон дальносяжний.95Зразу ж вертайся, коли кораблям уже світло рятункуБлисне, а бій на рівнині нехай вже без тебе триває.Навіть, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,Навіть, якби всі трояни загинули, скільки їх є тут,І від аргеїв ніхто, крім нас тільки двох, не лишився,100Ми б і самі розв'язали священної Трої пов'язки».

Так один з одним тоді розмовляли вони між собою.В час той не встояв Еант під навалою стріл мідногострих.Зевсова воля долала його і жорстокі удариСлавних троян. На скронях у нього шолом світлосяйний105Страшно гудів від ударів. Списи увесь час ударялиВ бляхи шолома ясні. Тримаючи щит блискотливий,Ліве плече аж замліло. Проте не здолали трояниЩит той схитнути, хоч сипали стріли навкруг мідногострі.Важко дихав Еант, усе тіло в утомі спливало110Потом рясним безустанно, було йому навіть несилаВільно дихнуть. За бідою біда звідусіль насувалась.Нині скажіть мені, Музи, що маєте дім на Олімпі:Як пломенистий вогонь кораблі став палити ахейські?Гектор, заскочивши зблизька, мечем величезним Еанта115По ясеневому списові вдарив при самому вістріЙ ратище геть відрубав. Безпорадно Еант ТеламонівЗламаним списом махнув - далеко від нього позадуЗ брязкотом мідяне вістря відточене впало на землю.Трепетним серцем, здригнувшись, Еант зрозумів бездоганний120Справу богів, - адже його задуми ратні руйнуєЗевс громовладний, троянам бажаючи дати звитягу.Він одступив, і метнули трояни вогонь неугаснийНа кораблі бистрохідні, і полум'я скрізь спалахнуло,

Зразу ж вогонь і корму охопив. Ахілл, це уздрівши,125Ляснув по стегнах себе і скрикнув тоді до Патрокла:«О поспіши, богорівний Патрокле, їздець бистрокінний!Бачу, як полум'я на кораблях уже наших бушує.Якщо візьмуть кораблі, то й відступу вже нам не буде.Зброю мерщій одягай, а я шикуватиму військо».130Так він сказав, і Патрокл ясною озброївся міддю.Спершу наклав наголінники гарні собі на голінки,Срібною пряжкою кожен до місця як слід прикріпивши.Потім і лати міцні прудконогого внука Еака,Зорями квітчані рясно, на груди свої надягнув він135І через плечі срібноцвяхований меч перевісив,Кутий із міді, та щит величезний узяв і незламний.А на могутнє чоло шолом він добірний насунувЗ кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.Взяв ще два списи міцні, що немов приросли до долоні.140Списа не взяв він лише бездоганного внука Еака:Був він важкий, міцно збитий. Ніхто його інший з ахеївНавіть підняти не міг, лиш Ахілл ним вимахував легко,Ясеном тим, що Хірон для любого батька ПелеяСам з верховин Пеліону приніс на загибель героям.145Автомедонтові коней він швидше велів запрягати, -

Той по Ахіллу, мужів переборцю, мав шану найбільшу, -Був найвірніший, на заклик в бою відгукнутись готовий.Автомедонт же баских впріг у ярма Ахіллових коней -Балія й Ксанта, що швидше від подиху бурі летіли.150Вітру Зефірові гарпія їх породила Поларга,Пасшись на луках, над течією ріки Океану.В припряг до них бездоганного він заохотив Педаса, -Вивів Ахілл його сам, Етіонове місто здобувши.Смертний, за кіньми безсмертними легко він міг поспівати.

155Сам же Ахілл, мірмідонські обходячи в час той намети,Кликав до зброї усіх. Мов зграя вовків ненаситних,Що невгамовним в серцях своїх дихають шалом відваги,Оленя в горах настигши рогатого, рве на шматочкиВ хижій жадобі, і пащі у них червоніють від крові,160Потім вся зграя шалено біжить до джерел темноводих,Щоб язиками вузькими з поверхні хлебтати стемнілуВоду, ригаючи кров'ю убитого звіра; а серцеВ грудях безтрепетне в них, і роздуті від їжі утроби.Так мірмідонян вожді і правителі шумно збирались165В лави, що мужній їх вів прудконогого друг ЕакідаВ бій завзятий. Став перед ними Ахілл войовничийІ підбадьорював коней і лави мужів щитоносних.Бистрих було п'ятдесят кораблів, що привів їх під ТроюЗевсові любий Ахілл, і на кожнім при веслах сиділо170По п'ятдесят вояків бойового його товариства.П'ятеро визначив він воєвод, щоб держали над нимиПровід, найвищу собі над всіма залишаючи владу.

В першім загоні Менестій стояв на чолі зброєсяйний,Син Сперхея-ріки, що від Зевса дощами живиться.175Донька Пелея родила його, Полідора прекрасна,Жінка, із богом Сперхеєм невтомним на ложі з'єднавшись.Батьком, проте, йому Бор, Періерія син, уважався, -Шлюб з нею взяв він відкритий, численні віддавши дарунки.В другім загоні начальником Евдор стояв войовничий.180В танцях славетна й прекрасна родила його Полімела,Донька Філанта. Гермес-бо, світлий дозорець могутній,Дівчину ту покохав, уздрівши її в хороводі,Що злотострільна вела Артеміда, мисливиця шумна.В верхню світлицю ввійшовши до дівчини, потай з'єднався185З нею ласкавий Гермес, і сина вона породилаЕвдора славного, в бігу швидкого, хороброго в битві.Тож як Ілітія, що породіллям полегшує муки,В світ його вивела, й сонячне бачити став він проміння,Сила міцна, Ехеклей тоді, Акторів син, Полімелу190Ввів у свій дім як дружину, численні віддавши дарунки.Внука ж ростив і виховував свого Філант староденний,Опікуванням його оточивши, як власного сина.В третім загоні стояв на чолі Пісандр войовничий,Маймала син, що після Патрокла, друга Пеліда,195Між мірмідонян усіх списоборець вважався найперший.А в четвертім вождем був Фенікс, комонник старезний.В п'ятому - Алкідамант, Лаеркіїв син бездоганний.

Військо в ряди бойові з вождями поставивши струнко,Вийшов Ахілл і до них із словом звернувся могутнім:200«Не забувайте ніхто з мірмідонян погроз велемовних,Що із швидких кораблів ви троянам у той посилалиЧас, коли гнівом кипів я і кожен мене винуватив:«Жовчю, Пеліде страшний, годувала тебе твоя мати,Немилосердний, при кораблях ти тримав нас насильно.205Краще б уже на своїх кораблях морехідних додомуМи повертались, якщо так запав тобі гнів той у душу».Часто, зійшовшися, так говорили. От битви великаСправа настала, якої так довго ми всі дожидали.Хай тепер кожен, в кім серце хоробре, з троянами б'ється!»210Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття.Стали щільніші їх лави, слова владареві почувши.Як каменяр із каміння міцного стіну викладаєДому високого, щоб проти буйних вітрів він устояв,Так же зімкнулися лави горбатих щитів і шоломів -215Щит із щитом, шолом із шоломом, із воїном воїн,Гребені сяйні на їх конегривих шоломах стикалисьЗ кожним їх рухом, - лавами так вони щільно стояли.

Спереду ж два зброєносні мужі - Патрокл богоріднийЗ Автомедонтом, обидва бажанням одним пломеніли -220В бій мірмідонян вести. Ахілл же тоді до наметуСвого пішов. Відчиняє він віко важке на чудовій,Гарно оздобленій скрині, що сріблянонога ФетідаНа корабель йому в путь спорядила, повну хітонів,Теплих плащів і вовняних дерг - захищатись од вітру.225Келих роботи майстерної там зберігався. Не вільноЗ нього нікому із смертних вина іскристого пити,Ані нікому з богів, окрім Зевса, чинить узливання.З скрині тієї Ахілл його вийняв і спершу очистивСіркою, потім прозорими водами вимив старанно,230Руки обмив і собі і вином його сповнив іскристим.Став серед двору, звів очі до неба, вино лив іскристеЙ ревно моливсь він. І вчув молитви його Зевс громовладний.«Зевсе Додонський, пелазгів далекий державче, владарюСкель непогідних Додони, де віщії селли домують, -235Сплять на землі вони голій і ніг ніколи не миють.Зважив колись уже ти на благання мої молитовніІ вшанував мене, тяжко загони скаравши ахейські,Отже, прошу і сьогодні я вволити інше бажання:Сам залишаюсь я в стані моїх кораблів бистрохідних,240Тільки товариша я і багато із ним мірмідонянВ бій посилаю. Прослав його, Зевсе широколунний,Серце у грудях його укріпи, щоб побачив і Гектор,Чи не спроможний і сам відзначитися в битві товаришНаш бойовий, чи тільки тоді нездоланні шаліють245Руки його, коли й я з ним шал поділяю Ареїв.А віджене від своїх кораблів бойову колотнечу,Хай тоді цілих до мене й швидких кораблів він повернеЗ товаришами всіма бойовими при повній їх зброї!»Так він благав, молячись, і вчув його Зевс велемудрий.250Дав йому батько одне, а друге прохання відкинув:Від кораблів одігнати війну і бойову колотнечуДав, а вернутись Патроклові цілим із бою відмовив.Зевсові-батьку свої молитви й узливання вчинивши,Він до намету пішов, і, келих до скрині поклавши,255Вийшов з намету, і став біля нього, бо прагнув він духомБачити січу страшну між троянських мужів і ахейських.

Ті ж при озброєнні повнім услід за Патроклом одважнимРушили, щоб на загони троянські ударити разом.І налетіли роями вони, як оті придорожні260Оси, що в скелях собі понад шляхом будують домівки;Дражнячи ос у гнізді, їх часто тривожити звиклиХлопці дурні, багатьом через те накликаючи лихо.Потім, коли, тим шляхом ідучи, чоловік прдорожнійїх ненароком зачепить, усі вони з серцем відважним265Роєм на нього летять, своїх захищаючи діток.Так мірмідонці, із серцем і духом таким же відважним,Від кораблів налетіли, і гомін вчинився невгасний.Голосно крикнув Патрокл, у бій закликаючи воїв:«Гей, мірмідонці, Ахілла соратники, сина Пелея,270Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу!Славу здобудьмо Пелідові, на кораблях-бо аргейськихВін - наймогутніший, ви ж - його славні бійці рукопашні.Знає нехай і Атрід, Агамемнон широковладний,Як він засліплений був, коли кращого скривдив з ахеїв».275Мовлячи так, він у кожному силу будив і одвагу,Й ринули всі на троян. І відлунням жахливим навколоАж загули кораблі від страшенного крику ахеїв.А як трояни побачили мужнього сина Менойта,Разом з візничим його, у блискучім обох обладунку,280Духом збентежились враз, їх лави густі похитнулись.Тут-бо збагнули вони, що відкинув Пелід прудконогийГнів свій біля кораблів і знову до дружби схилився.Кожен лише озиравсь, як загибелі злої умкнути.Перший Патрокл на троян свого списа блискучого кинув,285Прямо в середину війська, де їх юрмилось найбільшеПри корабельній кормі відважного Протесілая,Й вістрям Пірехма убив, що пеонів збройнокомоннихІз Амідона привів, де Аксій широкий струмує.Вістрям у праве плече він ударив Пірехма, і навзнак,290Стогнучи, той у порох упав; з переляку пеони

Порозбігалися: їх-бо страхом Патрокл переповнив,Вбивши вождя їх, що над усіма у бою визначався.Від кораблів їх прогнавши, палаючий пломінь згасив він,І корабель залишився напівобгорілий. З жахливим295Криком тікали трояни. Поширились лави данаївМіж кораблів глибодонних. І гомін лунав безугавний.Наче з вершини гори величезної помахом дужимЗевс, блискавиць володар, густохмарну відсуне заслону,Й зразу все видно стає - і бескиди, й скелі високі,300Доли, й яруги, й повітря безкрайого простір над ними, -Так і данаї, вогонь од своїх кораблів одігнавши,Перепочили на мить. Проте іще бій не скінчився.Бо перед військом ахеїв, Ареєві любих, трояниВід кораблів чорнобоких іще навмання не тікали,305А, мимохіть одступивши, збиралися опір чинити.

Як у бою розламалися лави, пішли й полководці -Муж проти мужа. Перший Менойтіїв син благороднийАреїліка, як той одвернувсь, мідногострим ударивСписом іззаду в стегно; крізь тіло навиліт пройшовши,310Кість йому спис роздробив, і дужий троянець на землюНицьма упав. Менелай войовничий поранив ТоантаВ груди, щитом не покриті, і все йому тіло розслабив.А Філеїд, як угледів Амфікла, що рушив на нього,Списом раніше поцілив іззаду в стегно, де найгрубші315Сплетено м'язи в людини, та вістрям йому мідногостримПеретяло сухожилля, й пітьма йому очі окрила.Із Несторідів один, Антілох, своїм ратищем гостримРанив Атімнія, пах йому мідяним вістрям пройнявши,Й воїн упав перед ним. А Марій тоді в Антілоха320Списом націливсь у гніві за смерть свого милого брата,Ставши над трупом його. Та раніш Фрасімед богорівний,Із Несторідів молодший, не схибивши, списом ударивПрямо в плече його, й м'язи всього передпліччя обдерлоРатище гостре йому, і кість плечову розрубало.325Тяжко той гримнув об землю, і тьма йому очі окрила.Так два брати, Несторідів приборкані зброєю, разомВ пітьму Еребу зійшли, Сарпедона хоробрії друзі,Амісодара сини-списоборці, того, що ХімеруВикохав люту на горе й біду багатьом земнородним.330Син Ойлеїв Еант живцем захопив Клеобула,Що серед стиску спіткнувся, і тут же відразу ослабивСилу його, оздоблений меч йому в карк увігнавши.Аж до руків'я меч од крові нагрівся. БагроваСмерть і могутня судьба Клеобулові очі закрила.335Враз Пенелей із Ліконом стялися. Обидва списамиСхибили, перед собою кинувши їх надаремно.Знову стялись на мечах. Ударив Лікон ПенелеяВ гребінь шолома його густогривого. Але зламавсяМеч у руків'ї. А той Лікона ударив під вухо.340В шию весь меч увійшов, і, тримаючись тільки на шкірі,Вбік голова похилилась, й зразу ослабли суглоби.А Меріон, Акаманта прудкими настигши ногами,В праве поранив плече, як той саме на коней виходив.З повоза впав він на землю, й в очах його мла розлилася.345Ідоменей Еріманта безжальною міддю ударивПрямо у рот, і навиліт проскочило мідноокутеРатище, вістрям своїм білу кість черепну роздробилоЙ вибило зуби із ясен. Наповнились кров'ю обидваОка. Струмками вона із ніздрів, з розкритого рота350Бігла, і смерті чорная хмара його огорнула.Кожен з данайських вождів умертвив когось з воїв троянських.

Так же, як хижі вовки на ягнят чи на кіз нападаютьЛюто й виносять з отари, коли пастухи необачніїм розбрестися по горах дадуть, вовки ж їх угледять355Здалеку й переполоханих раптом хапають зубами, -Так на троян і данаї напали, а ті про безладнуДумали втечу і зовсім про запал відваги забули.Син Теламона Еант увесь час намагався ударитьГектора мідянозбройного. Той же, досвідчений в битвах,360Плечі широкі надійно щитом закривши воловим,Пильно до посвисту стріл і до гулу списів прислухався.Він уже бачив, до кого хилилась мінлива звитяга,Та залишався на місці, своїх захищаючи друзів.Наче та хмара з ясного ефіру на небо широке365Йде від Олімпу, як Зевс грозову посилає негоду, -Так під човнами зчинилися крики тривожні і втеча,В повнім безладді назад усі бігли. А Гектора коніЗбройного винесли вже бистроногі, позаду лишившиВійсько троян, мимоволі затриманих ровом глибоким.370У багатьох-бо запряжених коней швидких поламалисьДишла, і повози многих вождів у тім рові лишились.Гнав їх завзято Патрокл і кликав з собою данаїв,Горе троянам готуючи, - крик їх тривожний і втечаВсі наповняли дороги, так бігли вони. Аж до неба375Курява вихром здіймалась, - шалено так однокопитіВід кораблів і наметів до міста гналися коні.Тільки-но бачив Патрокл, де купчились більше трояни,З криком туди налітав. І з повозів ниць під колесаПадали вої, і з хряском ламалися їх колісниці.380Виритий рів перескочили зразу безсмертнії коніБистрі, що їх дарували Пелеєві щедрі богове,І полетіли з Патроклом. До Гектора він поривавсяСписом його уразити, та винесли й Гектора коні.Наче під подихом бурі, аж стогне земля почорніла385В осені час, коли ллє безнастанно рясними дощамиЗевс, охоплений гнівом страшним на мужів, що, насильствомДіючи, суд свій неправий творять на зібраннях народних,Гноблячи правду, й нітрохи на кару богів не зважають:Тим-то з своїх берегів переповнені рвуться потоки,390Поміж розмиваних пагорбів русла собі прокладають,З шумом спадаючи з гір, і несуться бурхливі потокиВ море пурпурне, попутно руйнуючи людську роботу, -З шумом таким же бурхливим і коні тікали троянські.

В час той Патрокл, передні прорвавши троянські фаланги,395До кораблів одганяв їх назад, заважаючи в містоЗнов повернутись, і люто по всьому гасав бойовищі,Між кораблів, і ріки, і міцного ахейського валу,Й бив ворогів, даючи їм за друзів численних відплату.Першого списом блискучим тоді він ударив Проноя400В груди, щитом не прикриті, і все йому тіло розслабив.Тяжко той гримнув об землю. На другого кинувсь він далі -Тестора, сина Енопа; на повозі, тесанім гладко,Скулився з остраху той, і з ослаблених рук його віжкиВипали, - близько до нього підбігши, Патрокл його вдарив405Списом у праву щоку й навиліт пробив йому зуби.Ратищем виволік потім його через поручні, начеРибу із хвилі в'юнку, на навислій сидячи скелі,Мідноблискучим тягне рибалка гачком з волосінню, -Списом блискучим він витяг троянця з роззявленим ротом,410Кинув на землю лицем, -. той упав і дихання позбувся.Каменем потім забив Ерілая, що біг проти нього, -Вцілив у голову прямо, й вона у важкому шоломіНавпіл уся розкололась, і тут же на землю долілицьВпав Ерілай, і смерть розлилася навкруг душозгубна.415Потім Патрокл Еріманта поверг, Амфотера й Епалта,Ехія Дамасторіда, також Тлеполема, Іфея,Пірія й з ним Полімела, сина Аргея, й Евіппа, -Так одного він по одному в землю поклав многоплідну.

Глянув лише Сарпедон, як безпоясних друзів загони420Гинуть, рукою Патрокла приборкані, сина Менойта,Крикнув з обуренням він до лікіян своїх богорівних:«Сором, лікійці! Куди біжите ви? Тепер то ви бистрі!Хай-но назустріч я мужеві вийду тому та побачу,Що це за воїн могутній, що стільки накоїв троянам425Лиха й стільком мужам благородним коліна розслабив».Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю.Так же й Патрокл, це побачивши, тут же стрибнув з колісниці.Наче ті два коршаки криводзьобі, із загнутим кігтям,На верховині скелястій з оглушливим галасом б'ються,430Кинулись з криком таким же й вони у двобій один з одним.Глянувши, син гнучкомудрого Кроноса жалем пройнявсяЙ так він до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:«Горе мені! Сарпедону, з мужів найлюбішому, доляБути рукою Патрокла приборканим, сина Менойта!435Серце надвоє моє розділилось, я в мислях вагаюсь, -

Вирвать живим Сарпедона із бою, що сльози приносить,І віднести на родючі простори Лікійського краю,Чи допустить Менойтіда рукою приборканим бути?В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:440«О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив!Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.Дій, як ти волиш, та ми, усі інші боги, з тим не згодні.Тільки тобі я скажу, а ти збережи в своїм серці:445В разі живим одішлеш Сарпедона до рідного краю,Зваж, щоб і інший хто-небудь тоді із богів не схотів биВирвати любого сина свого із могутнього бою.Бо під великим містом Пріамовим б'ються численніДіти богів, - ти злобу їх страшенну на себе накличеш.450А як він любий тобі, і ти журишся серцем за нього,То не чини перешкоди, щоб серед могутнього боюБув він рукою Патрокла приборканий, сина Менойта.Потім уже, як душа і життя Сарпедона покинуть,Смерті звели й нездоланному Сну віднести його тіло455В рідні простори Лікійського краю, до свого народу,Там його друзі й брати поховають, насиплють могильнийПагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить».Мовила так. Не перечив їй батько людей і безсмертних.Росяні краплі криваві почав проливать він на землю,460В честь свого любого сина, що мав полягти від ПатроклаВ Трої тій буйнородючій, від рідного краю далеко.

От як зійшлись вони й стали один проти одного близько,Перший упав од Патрокла руки Фрасідем знаменитий,Серцем одважний візничий, соратник вождя Сарпедона.465Той в підчеревину вцілив йому і все тіло розслабив.Кинув блискучого списа тоді Сарпедон на Патрокла,Схибив, проте, і коневі Ахілла Педасові втрапивСписом у праву лопатку. Спускаючи дух, захропів вінІ повалився зі стогоном в порох, зітхнувши востаннє.470Інші обидва сполохались коні, ярмо затріщало,Сплутались віжки, коли підпряжний у порох звалився.Автомедонт тоді, списом уславлений, лиху зарадив:З піхов при боці м'язистому вихопив меч тонколезийІ, ні хвилини не гаючи, віжки відсік підпряжного.475Інші тоді порівнялися коні й до запрягу стали.Кинулись знов супротивники до душезгубного бою.Списа блискучого кинув ізнов Сарпедон на ПатроклаЙ схибив удруге, - над лівим плечем пролетів мідногострийСпис, та його не торкнув. Але тут же рукою Патрокла480Кинутий спис був не марно - утрапило мідяне вістряТам, де під трепетне серце підходить грудна перепона.Впав Сарпедон, як падає дуб, чи тополя срібляста,Або висока сосна, коли в горах мужі-лісорубиДля кораблів рубають сокирами гострими брусся.485Так перед повозом з кіньми лежав тоді він розпростертий,Стогнучи важко й за землю хапаючись, кров'ю облиту.Наче, напавши на стадо повільних корів, роздираєЛев роз'ярілий бика гордовитого, й він з одчайдушнимРевом конає під нападом хижим левиної пащі, -490Так же й Патроклом подоланий вождь щитоносних лікіян,Лютим охоплений шалом, товариша любого кликав:«Главку ти мій, найзавзятіший з воїв, повинен ти ниніВиявить шал списоборця й завзяття своє войовниче!Радий будь згубній війні, якщо справді ти бистрий до бою.495Спершу ти всіх обійди полководців лікійського військаІ заохоть їх навкруг Сарпедона завзято змагатись.Потім і сам позмагайся за мене ти гострою міддю,Сором назавжди й докір тебе вічний за мене окриєПеред людьми усіма, якщо нині ворожі ахеї500Знімуть озброєння з мене, убитого під кораблями.Отже, тримайся міцніше та інших на бій підбадьорюй».Тільки-но мовив він це, як окрив йому очі і ніздріСмертний кінець. І, на груди ногою йому наступивши,Ратище витяг Патрокл, а з ним разом трудну перепону,505Вирвавши й душу із тіла, і вістря безжального списа.А мірмідоняни коней тримали хропучих, що рвалисьБігти, лишивши порожніми без вожаїв колісниці.

Главк засмутився страшенно, товариша голос почувши:Біль йому серце пройняв, що не міг він до помочі стати.510Стис він рукою рамено, воно-бо від тої болілоРани, що Тевкр заподіяв стрілою під муром високим,Товаришів від ударів його захищаючи мужньо.До дальнострільного він Аполлона, благаючи, мовив:«Зглянься, владарю, чи ти у багатій країні Лікійській515Перебуваєш, чи в Трої, бо всюди ти вислухать можешСкорбного мужа, що нині зазнав гіркої скорботи.Рана у мене важка, і навколо усю мені рукуГострим болем проймає, і досі не можу я кровіЗатамувати на ній, і плече аж зомліло від болю.520Списа не можу я втримати міцно, ні битися вийтиНа ворогів. Тим часом найкращий із воїв загинув -Зевсів син Сарпедон: не схотів захистить він і сина!Нині ж, владарю, важку загой наболілу цю рану.Болі вгамуй, дай силу, щоб скликати міг я лікійських525Товаришів і підняти їм дух для завзятої битви,Щоб спромігся я й сам за загиблого битися мужа».Так він молився, і Феб-Аполлон тоді зглянувсь на нього,Болі йому вгамував, кров чорну на зяючій раніЗатамував і силу велику вдихнув йому в душу.530Главк тоді радістю сповнився в серці своєму, збагнувши,Що молитви його зразу ж могутній почув дальносяжець.

Спершу він всіх обійшов полководців лікійського військаІ заохотив навкруг Сарпедона завзято змагатись.Потім кроком сягнистим пішов до троянських героїв -535Полідаманта, сина Пантоя, з ясним АгеноромТа до Енея хороброго з Гектором мідянозбройним,Близько до них підійшов і слово промовив крилате:«Гекторе, зовсім ти нині забув про союзників ваших!Тож задля тебе вони, од вітчизни і друзів далеко,540Душі свої покладають, а ти захищать їх не хочеш.Вбитий лежить Сарпедон, вожай щитоносних лікіян,Той, що стеріг правосуддям і силою землю Лікійську.Списом Патрокла здолав його нині Арей міднозбройний.Встаньте ж, друзі, обуренням гнівним серця свої сповніть,545Щоб не зняли мірмідони озброєння з нього і трупаНе поганьбили, у гніві на нас за забитих данаїв,Що біля їх кораблів ми стільки списами убили!»Так він сказав, і троян аж до дна їх сердець невимовнийСмуток обняв нездоланний, тому що, хоча й іноземець,550Міста оплотом він був; із собою привів він багатоВоїв одважних і сам поміж ними в боях визначався.Ринули грізно вони на данаїв. їх вів за собоюГектор, лихий за смерть Сарпедона. А воям ахейськимДух бойовий бадьорило відважне Патроклове серце.555Спершу Еантам він мовив, що й так уже в бій поривались:«Нині, Еанти, хай з ворогом битися любо вам буде,Так же, як досі ви бились, а то б іще й навіть завзятіш.Вбитий лежить Сарпедон, який через мури ахейськіПерший прорвався. От би його захопити й зганьбити!560З пліч обладунок зірвать і приборкать безжальною міддюТоваришів бойових, що його боронитимуть тіло!»Так він сказав, та Еанти й самі уже в бій поривались.А як вожді обох військ бойові укріпили фаланги,Трої сини, і лікіяни, та мірмідони, й ахеї,565Люто вони у бою над полеглого трупом зчепилисьЗ криком жахливим, і воїнів зброя навколо дзвеніла.Ніч над жорстокою битвою Зевс розпростер тоді згубну,Щоб іще згубніший бій розгорівсь над улюбленим сином.

Спершу трояни відтисли назад бистрооких ахеїв,570Впав-бо убитий відразу не гірший з мужів мірмідонських,Дужий Агакла відважного син, Епігей богосвітлий, -Був він колись у Будеї, добре заселенім місті,Владарем. Та, одного умертвивши із родичів знатних,Він сріблоногу Фетіду благав і Пелея про захист.575Ті ж його разом з Ахіллом, мужів переборцем, послалиДо Іліона, багатого кіньми, з троянами битись.Ледве він трупа торкнувсь, йому вцілив осяйливий ГекторВ голову каменем так, що вона у важкому шоломіНавпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць580Впав Епігей, і смерть розлилася навкруг душозгубна.

Жаль за забитим товаришем серце Патроклові сповнив.Кинувся він крізь передні ряди бойові, як той яструбХижий, що в бистрому леті шпаків доганяє і галок.Так на троян і лікіян, Патрокле, комоннику бистрий,585Кинувся й ти, за товариша гніву і жалощів повен.Він Стенелая звалив, що був Ітеменові сином,Каменем в шию поціливши й м'язи на ній перервавши.Зразу й трояни тоді відступили й осяйливий Гектор.Скільки метального дротика літ в далечінь досягає590З рук умілих бійця, що свою випробовує силу,В дружнім змаганні чи з ворогом люто б'ючись душозгубним,Стільки назад відступили трояни під тиском ахеїв.

Перший між воями Главк тоді, вождь щитоносних лікіян,Враз обернувся і вбив Батіклея, великого духом,595Любого сина Халкона; в Елладі була їх домівка,Щастям, достатками він між усіх вирізнявсь мірмідонян.Враз обернувшися, Главк Батіклеєві прямо у грудиСписом ударив, коли його той уже мав наздогнати.Тяжко він гримнув об землю, й жалем пройнялися ахеї,600Бачачи гідного мужа загибель, трояни ж раділиЙ, ставши круг Главка, зімкнули ряди. Тим часом ахеїДоблесті не забували й несли на троян свою силу.Впав від руки Меріона троянський шоломоноснийМуж Лаогон, син Онетора смілий, Ідейського Зевса605Вславлений жрець, що люди, як бога, його шанували.Той його в щелепу прямо під вухо ударив, і вийшовДух з Лаогона, і пітьма страшна йому очі окрила.

А в Меріона Еней метнув мідногострого списа,Маючи в мужа влучити, що з круглим щитом наближався.610Вчасно це вгледівши, той ухилився від мідного списа,Швидко вперед нахилившись, і ратище довге позадуВістрям у землю вп'ялось, і довго в повітрі хиталосьДревко, аж поки в нім зникла могутлива сила Арея.Спис пролетів повз нього і з пружним тремтінням встромився615В землю, кинутий марно міцною Енея рукою.Сповнений гніву Еней до противника голосно крикнув:«Скоро б тебе, Меріоне, хоча й танцівник ти моторний.Спис цей приборкав назавжди, аби лиш поцілив я в тебе!»В відповідь так Меріон йому, списом славетний, промовив:620«Важко, Енею, тобі, хоча і який ти могутній,Кожному силу згасити, хто вийде в бою проти тебеЗбройно змагатись. Така ж, як і інші, ти смертна людина.От якби в груди твої поцілив я гострою міддю,То, хоч який ти могутній і сил своїх певен, оддав би625Славу мені, а душу - Аїдові, славному кіньми».Так він сказав; відповів йому син Менойта відважний:«Доблесний ти, Меріоне, та нащо таке говорити?Словом лайливим, мій друже, троян від мертвого тілаНе відігнати. Раніше земля кого-небудь покриє.630Силою рук вирішається бій, мудрим словом - нарада.Ніколи тут розмовляти багато, як битися треба!»Мовив це й рушив у бій, з ним подався і муж богорівний.

Так наче гомін в міжгір'ях від праці мужів-лісорубівГулко лунає, і здалеку чути невмовчне відлуння, -635Гомін такий же лунав по землі по широкодорожнійВід грімотливої міді й щитів шкіряних, міцно кутих,Що аж гули від ударів мечів і списів двоєгострих.А Сарпедона божистого, навіть при всьому старанні,Не упізнати було: так стрілами, кров'ю і пилом640Від голови аж до п'ят було його тіло укрите.Вбитого так оточили бійці, як пори весняноїМухи в оборі з гудінням глухим обліпляють дійниці,Повні по вінця, коли молоко наливають у глеки, -Вбитого так оточили бійці. І Зевс громовладний645Не одвертав своїх ясних очей од жорстокого бою.Пильно дививсь на воюючих він, над убивством ПатроклаГлибоко в серці своїм розмишляв і думками вагався -Чи хай одразу ж Патрокла на полі жорстокого боюНад Сарпедоном богоподібним осяйливий Гектор650Гострою міддю приборкає й зніме з плечей його зброю,Чи багатьом труди бойові хай Патрокл іще збільшить.От що, розмисливши так, він визнав тоді за найкраще:Щоб найвірніший товариш Ахілла, сина Пелея,Військо троян на чолі із Гектором мідянозбройним655Знову до міста погнав, багатьом одібравши й дихання.Гектору передусім він пройняв малодушністю серце.Скочив на повіз і кинувсь тікать він, подавши троянамГасло до втечі, - пізнав терези-бо він Зевса священні.Не залишились в бою і лікіяни мужні, тікати660Враз почали, владаря свого враженим в серце уздрівшиСеред громади убитих: багато-бо воїв круг ньогоТут полягло, як почав оцю зваду страшенну Кроніон.Зразу ж ахеї з плечей Сарпедона стягнули блискучуМідяну зброю, - до кораблів однести глибодонних665Товаришам її дав Менойтів син нездоланний.

До Аполлона звернувся й сказав тоді Зевс хмаровладний:«Винеси, Фебе мій любий, з-під стріл і списів Сарпедона,Від почорнілої крові очисть його тіло й, віднісшиАж до ріки, старанно обмий в течії струменистій,670Маззю натри амброзійною, в шати окутай нетлінні.Потім узяти його вожаям доручи бистролетним,Снові і Смерті, близнятам, нехай віднесуть його тілоВ рідні простори лікійські, до свого багатого люду, -Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний675Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить».Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку,Швидко з ідейських висот у січу спустився жахливу,Виніс з-під стріл і списів Сарпедона божистого тілоАж до ріки, в течії струменистій обмивши старанно;680Маззю натер амброзійною, в шати окутав нетлінні.Потім узяти його доручив вожаям бистролетним,Снові і Смерті, близнятам, щоб ті віднесли його тілоВ рідні простори лікійські, до свого багатого люду.

Автомедонта із кіньми Патрокл тим часом гукнувши,685Гнати троян і лікіян почав у сліпому шаленстві.О нерозумний! Стерігся б він так, як Пелід йому радив,Був би загибелі злої уникнув і чорної смерті.Дужча, проте, від людської є воля великого Зевса.Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить -690Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись.Дух бойовий збудив він і зараз у грудях Патрокла.Хто ж то був перший, Патрокле, і хто був останній, із когоЗброю ти зняв, як на смерть і тебе прирекли вже богове?Першим Адреста убив, тоді - Автоноя, Ехекла,695Потім - Періма, Мегада, Епістора ще й Меланіппа,А після того - Еласа і Мулія разом з Пілартом,їх повбивав він. А інші про втечу лиш думали кожен.Високобрамну Трою здолали б руками ПатроклаВзяти ахейські сини, - так бився він списом завзято, -700Коб не стояв тоді Феб-Аполлон на збудованій гарноВежі - на згубу йому, а троянам готуючи поміч,Тричі-бо той поривався на виступ високого муру,Тричі відтіль Аполлон відкидав запального Патрокла,В щит сяйний щоразу нетлінною б'ючи рукою.705А як вчетверте він кинувся знову, на бога подібний,Феб громовим йому голосом слово промовив крилате:«Геть іди, паростку Зевсів! Тобі не судилось, Патрокле,Списом своїм столицю відважних троян зруйнувати,Ані самому Ахіллові, хоч він багато сильніший!»710Так він сказав. І Патрокл назад тоді трохи подався,Тільки б уникнути гніву далекострільного Феба.

Гектор у Скейських воротах затримав баских своїх конейОднокопитих, вагаючись: в вир повернутися битви,Чи наказати військам за муром міським заховатись.715Поки роздумував він, перед ним Аполлон із'явився,Постать прибравши могутнього, в повному розквіті мужаАсія, - дядьком по матері був він впокірнику конейГектору, братом Гекубі і рідним Дімантові сином,Що у Фрігійськім краю проживав, біля течій сангарських.720В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:«Гекторе, що ж ухиливсь ти від битви? Так не годиться!Будь я настільки сильніший, наскільки я слабший од тебе,Ти ще скоріше у тузі страшній із війни утікав би.Міцнокопитих мерщій на Патрокла жени своїх коней,725Може, здолаєш його, і дасть Аполлон тобі славу».

Мовив це бог і знов до змагання людського вернувся.До Кебріона відважного крикнув осяйливий ГекторКоней знов гнати у битву. А Феб-Аполлон між аргеїв,Легко пройшовши в юрбі, в їх лавах страшне замішання730Викликав, Гектору з військом троянським готуючи славу.

Гектор же, інших данаїв ряди в стороні залишивши,Міцнокопитих мерщій на Патрокла погнав своїх коней.Сам же Патрокл тоді з колісниці зіскочив на землюЗ ратищем в лівій руці, а в праву вхопив мармуровий735Камінь великий та гострий, що ледве в руці він утримав.Довго не думавши, кинув його він щосили на мужаЙ не промахнувсь, але вцілив прямісінько каменем гостримВ лоб Кебріону, візничому Гектора, старця ж ПріамаСину побічному, що в тій хвилині за віжки притримував коні.740Камінь обидві брови йому здер, проломивши притомуЙ череп, і випали прямо на землю, у пил під ногами,Очі його, а він сам полетів з колісниці міцної,Наче у воду нирець, і дух його кості покинув.З нього глузуючи, так ти промовив, Патрокле комонний:745«Леле! Ну й спритний же цей чоловік, як ловко ниряє!От якби в морі, багатому рибою, так учинив він,То багатьох би наситив, у хвилях находячи устриць,Із корабля так стрибаючи в грізно розбурхане море,Як з колісниці отут, на рівнині, у порох нирнув він.750Видно, і серед троянського люду нирці є майстерні!»

Мовлячи так, налетів він на труп Кебріона-героя,Наче розлючений лев, що, вриваючись хижо в отару,В груди приймає стрілу і від власної гине відваги.На Кебріона, Патрокле, ти кинувся так же завзято.755Гектор до нього в ту ж мить з колісниці зіскочив на землю.За Кебріона, як леви, тоді почали вони битись,Наче за вбитого оленя десь на гірській верховині,Голодом мучені, люто змагаючись поміж собою.Так і за труп Кебріона два кличів воєнних причинці -760Славний Патрокл, Менойтіїв син, і осяйливий Гектор -Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло.Гектор за голову труп ухопив і тримав його міцно,А Манойтід - за ногу тягнув, усі інші навколоЛави троян і данаїв зіткнулися в січі страшенній.765Так же, як Нот полуденний, із східним зустрівшися Евром,У крутоярих міжгір'ях дерева хитають високі -Буки міцні, стрункі ясени і кизил тонкокорий, -І одне одного з шумом шмагають своїм тонколистимВіттям, і страшно тріщать, од вітру ламаючись часто, -770Так і трояни з ахеями бились одні проти однихЗ буйним завзяттям, - ніхто з них про пагубну втечу й не думав.Гострих багато списів повтикалося круг Кебріона,Стріли крилаті з напругих тятив здіймалися часто,Гостре каміння велике щитів потрощило багато775В битві круг нього. А він, на весь зріст велетенський простягшись,В куряві хмарній лежав, про візничого вмілість забувши.

Доки ясне серед неба високого сонце стояло,Доти з обох боків стріли літали і падали люди.А як сонце сягнуло пори, що волів розпрягають,780Всупереч долі велінню троян подолали ахеї.З гамору бою, з-під списів троян вони труп КебріонаВинесли й мідяну зброю з плечей його всю познімали.Кинувсь Патрокл на троян, їм згубне готуючи лихо.

Тричі він кидався в бій, Ареєві рвучкістю рівний,785З криком страшним, і тричі по дев'ять мужів убивав він.А учетверте як кинувсь, на бога безсмертного схожий, -Тут-бо, Патрокле, й тобі закінчення віку настало.Вийшов до тебе назустріч у запалі бою жахливийФеб-Аполлон. Та Патрокл не впізнав його в битві шаленій, -790Хмарою вкритий густою ішов проти нього безсмертний.Ззаду він став, і в спину та плечі широкі міцноюВдарив долонею, аж у очах йому світ закрутився.Збив і шолом з голови йому Феб-Аполлон світлосяйний;З брязком і гуркотом зразу скотився шолом діроокий795Коням під ноги, й на гребені грива його забрудниласьКров'ю і пилом. Досі ніколи того не бувало.Щоб конегривий шолом той у пилі курному бруднився,Тільки прекрасне чоло богорівного мужа АхіллаВін захищав. Тепер же віддав його Зевс покривати800Голову Гектору, хоч його гибель була недалеко.Переломився відразу в руках його спис довготінний,Дуже міцний і важкий, міднокутий; з плечей його дужихЩит, що до п'ят досягав, упав із ремінням ла землю.Лати владар Аполлон розв'язав йому, Зевса нащадок.805Розум його помутився, могутні зомліли суглоби,Заціпенілий стояв він. Загостреним списом іззадуВ спину його між плечима Евфорб, син Пантоя, ударив,Воїн дарданський. З усіх ровесників він виділявсяСписом метким, проворністю ніг і мистецтвом комонним.810Двадцять мужів повалив він із коней, коли іще впершеВиїхав із колісницею, справи військової вчившись.Перший він списом ударив тебе, Патрокле комонний,Та не здолав, і назад повернув, і з юрбою змішався,Вирвавши з рани свій спис ясеновий: не смів-бо з Патроклом815І безоружним у бій він одкритий вступати. Патрокл же,Здоланий божим ударом і гострим Евфорбовим списом,В дружні ряди одступив, уникаючи смерті лихої.

Гектор же, тільки помітив Патрокла, великого духом.Що відступав до своїх, поранений гострою міддю,820Кинувсь до нього крізь лави, і списом ізблизька ударивУ підчерев'я, і наскрізь пробив його мідяним вістрям.Тяжко упав він, і туга тоді охопила ахеїв.Так же, як вепра невтомного лев переможний долає.На верховині гірській з ним у бійці шаленій зіткнувшись825За джерело невеличке, бо пить з нього хтіли обоє,І, задихаючись, вепр левиній скоряється силі, -Так і Менойтів прославлений син, багатьох повбивавши,Дух свій віддав, ізблизька уражений Гектора списом,

Син же Пріамів з погордою слово промовив крилате:830«От сподівався, Патрокле, ти наш Іліон зруйнувати,Мав і троянських жінок, позбавивши днів їх свободи,На кораблях відвезти до рідного вашого краю, -Де ж бо твій розум? Гектора коні баскії на битву,Ледве землі доторкаючись, мчать, я й сам своїм списом835Між війнолюбних троян подвизаюся, щоб одвернутиДень їх неволі. Тебе ж коршаки розтерзають небавом.Бідний-бо ти, вже й могутній Ахілл тобі не допоможе!Сам залишившись, непевно в дорогу тебе наставляв він:«Не повертайся назад, о Патрокле, їздець бистрокінний,840До кораблів своїх перше, ніж в Гектора-людоубивціСписом на грудях хітон закривавлений ти не простромиш!»Так говорив він тобі, а ти, нерозумний, послухав».

Весь знемагаючи, так відповів ти, Патрокле комонний:«Що ж, величайсь тепер, Гекторе, дав тобі перемогу845Зевс-олімпієць і з ним Аполлон - було їм, безсмертним,Легко здолати мене, навіть зброю з плечей познімати.А як таких, як і ти, мені стрілося хоч би й дванадцять,Всі полягли б тут, на місці, моїм подолані списом!Я лиш призначенням долі від сина Лето загибаю,850А між людей - від Евфорба, ти ж третій мене поражаєш.Тільки скажу я тобі, а ти збережи в своїм серці:Жити недовго тобі вже лишилося тут, біля тебеБлизько стоїть уже смерть, і доля твоя неминуча -Ти від руки упадеш бездоганного внука Еака».855Так він сказав, і в імлу вповила його смерті година.Тлінну покинувши плоть, відлетіла душа до АїдуЗ плачем про участь свою, і силу лишаючи, й юність.

Та до померлого з словом звернувся осяйливий Гектор:«Нащо, Патрокле, мені недалеку віщуєш загибель?860Хто зна, а може, Ахілл, пишнокосої парость Фетіди,Дух свій раніше загубить під списом моїм мідногострим?»Мовлячи так і ногою на мертвого тіло ступивши,Списа із рани він витяг і труп навзнаки перекинув.Зразу ж із списом тоді він кинувсь на Автомедонта,865Рівного богу товариша бистрому внуку Еака,Щоб його вбить. Та безсмертні умчали його прудконогіКоні - славетний Пелеєві дар од богів невмирущих.