Не упустив із очей Менелай, Ареєві любий,Як у жорстокім бою трояни здолали Патрокла.Вийшов із лав уперед він, блискучою сяючи міддю,Й став круг тіла ходити, як ходить навколо теляти5З муканням первістка-матка, яка перед тим не родила.Так же круг тіла Патрокла ходив Менелай русокудрий.Перед собою він списа тримав і щит свій округлий,Кожного мертвим готовий покласти, хто б вийшов назустріч.

Та не забув і про тіло убитого щойно Патрокла10Списом славетний Пантоя нащадок. Він став біля ньогоБлизько й розмову почав з Менелаєм, Ареєві любим:«Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!Йди собі й тіло облиш, не чіпай цеї здобичі краще.Жоден з троян чи союзників славних раніше од мене15Списом своїм у жорстокім бою не ударив Патрокла.Дай же мені у троян заслужену славу здобути,Щоб і тебе я не вбив, і життя не забрав би солодке».

В відповідь мовив із гнівом йому Менелай русокудрий:«Зевсе, наш батьку! Чи ж личить зухвало отак вихвалятись!20Не величається силою так ані барс кровожерний,Ані розлючений лев, ні кабан гостроіклий, що більшеІнших може пишатись могутністю дикою в грудях,Як вихваляються тут Пантоя сини, списоборці.Силою й юністю тішивсь недовго, проте, Гіперенор,25Коней впокірник, коли підійшов він і став глузувати,Кажучи в вічі, що я із усього данайського військаВоїн найгірший. Певен я, він не своїми ногамиВтішить вернувся кохану дружину й батьків своїх любих.Так же позбавлю я сили й тебе, якщо ти проти мене30Виступив. Раджу тобі я назад відійти і сховатисьСеред громади. Отож не виходь проти мене, щоб лихаГіршого ще не зазнати. Мудрий дурень по шкоді».

Так він сказав. Не послухав Евфорб і в відповідь мовив:«Сповна заплатиш тепер, Менелаю, годованцю Зевсів,35Ти за убитого брата, що вбивством його вихвалявся,Жінку його вдовою в їх спальні навік залишивши,Горя завдавши батькам невимовного й сліз безустанних.Може, нещасним гіркі припинив би я сліз тих потоки,Голову знявши твою і з озброєнням разом віддавши40В руки Пантою старому й Фронтіді його богосвітлій.Хай непочатим не довго наш труд бойовий залишитьсяЙ неперевіреним - хто з нас відважний, хто втечі шукає!»Мовивши так, Менелая у щит він округлий ударив.Та не пробив, проте, міді: об щит його, міцно окутий,45Вістря зігнулось. Другим підняв тоді мідного списаСлавний Атрід Менелай, помолившися батькові Зевсу,Хоч відступив той, а списом йому він під горлом у волоВтрапив та ще й надавив, на важку покладаючись руку.Вістря навиліт крізь ніжну проткнулось Евфорбову шию,50Тяжко він гримнув на землю, аж зброя на нім забряжчала.Кров'ю намокла чуприна, на коси Харіти подібна,Кучері пишні, злотом і сріблом примхливо повиті.

Як садівник молоду вирощує парость оливиВ затишнім місці, де б'є джерельна войа струмениста,І зеленіє те віття, й колишеться тихо під ніжнимПодувом легких вітрів, і білим цвіте воно цвітом.55Та налетить несподівано з буйною силою вихор,Вирве із грядки ту парость і кине тут же на землю.Так і, сина Пантоя, славетного списом Евфорба,Вбивши, Атрід Менелай почав з нього зброю знімати.Наче той лев, певен сили своєї гірський вихованець,60Вихопить кращу корову із стада, що мирно пасеться,Й спершу зламає їй карк, тримаючи міцно зубамиДужими, потім розтерзані нутрощі з теплою кров'юЖадібно всі пожирає; навкруг пастухи і собакиЗдалеку галас великий зчиняють, але підступити65Ближче не хочуть вони: блідий-бо їх острах проймає.Так же ні в кого з троян бажання не виникло в грудяхБлижче зійтися тоді у бою з Менелаєм поважним.Славне озброєння зняти із сина Пантоя відразуМіг би Атрід, якби Феб-Аполлон йому тут не позаздрив.

Гектора в бій він послав, Ареєві рівного мужа,Мента прибравши подобу, кіконських бійців полководця.До Пріаміда озвавшись, він слово промовив крилате:«Гекторе, ти недосяжне догнать пориваєшся нині -75Коней баских Еакіда хороброго! Смертним-бо людямВпоратись важко із ними та їх запрягать в колісницю,Крім лиш Ахілла, що мати безсмертна його породила.А Менелай войовничий, син мужній Атрея, тим часом.Тіло Патрокла стерігши, найкращого з воїв троянських80Вбив Пантоща Евфорба й відваги палкої позбавив».Мовив це бог, і знов до людської борні повернувся.Гектору ж смуток страшний охмарнілу окрив його душу.Пильно поглянув по шерегах він бойових і побачив,Як той озброєння славне знімає, а цей непорушно85Мертвий лежить, і кров із одкритої рани струмує.

Виступив Гектор тоді, блискучою сяючи міддю,І на весь голос гукнув, на Гефестове схожий невгаснеПолум'я. Крик цей гучний не пройшов повз увагу Атріда.90Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він одважного серця:«Горе мені! Якщо з цим я чудовим озброєнням разомКину Патрокла, що смертю поліг задля честі моєї,Чи не осудить мене, це побачивши, хтось із данаїв?А як, соромлячись їх, на троян і на Гектора вийду95Сам я один, то ворожі мужі мене зразу оточать.Лави троян-бо Гектор веде сюди шоломосяйний.Тільки навіщо оцим своє миле тривожу я серце?Хто проти божої волі із мужем змагатися вийде,Любим для бога, лихої зазнає біди незабаром.100Тим-то мене не осудить за те ні один із данаїв,Що перед Гектором я відступив, - бо од бога він б'ється.От якби зараз Еанта знайти мені з голосом дужим,Разом пішли б ми тоді, бойову спогадавши відвагу,Хоч би боги й не сприяли нам, тільки б Патроклове тіло105Вирвати нам для Ахілла, - було б то лихо найменше».Поки отак у серці і мислях своїх міркував він,Лавами військо троян надійшло, їх очолював Гектор.І відступив Менелай, залишивши Патроклове тілоЙ часто назад оглядаючись, наче той лев пишногривий,110Що пастухи і собаки його від кошари списамиЙ криками геть відганяють, а серце відважне у грудяхРаптом холоне, і змушений він із обійстя тікати.Так від Патрокла тоді відступив Менелай русокудрий.

Лав досягнувши своїх, він спинивсь і назад оглянувся,115Теламоніда Еанта очима шукаючи всюди.Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища, -Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм:Жахом-бо Феб-Аполлон їм наповнив серця нездоланним.Швидко підбіг Менелай до Еанта і так йому мовив:120«Друже Еанте, біжім за Патрокла полеглого збройноБитися! Може, Ахіллові хоч би оголене тілоМи принесем: зняв-бо зброю вже Гектор шоломосяйний».Мовивши так, він Еанту відважному дух підбадьорив.Той тоді вийшов із лав, і з ним Менелай русокудрий.125Гектор же тіло Патрокла волік, озброєння славнеЗнявши, щоб одрубать йому голову гострою міддю,Трупа ж самого троянським собакам віддати в поживу.

Близько Еант підійшов, свій щит піднявши, як вежу.Гектор назад відступив і, між лав замішавшися, скочив130На колісницю свою, а троянам зброю чудовуВ місто віддав однести - на славу для себе велику.В час той Еант, широким щитом прикриваючи тілоМенойтіада, спинився над ним, як над дітьми левиця,Що, левенят нерозумних виводячи, раптом у лісі135Стріне мисливців, і, впевнена в силі своїй, гордовитоБрови на лобі нахмурить, і трохи примружує очі.Так зупинився й Еант над тілом Патрокла-героя.З другого боку Атрід Менелай, Ареєві любий,Став над убитим, у грудях великий ховаючи смуток.

140Главк, Гіпполохів син, -полководець лікійських загонів,Глянув спідлоба на Гектора й мовив до нього з докором:«Гекторе, мужній на вигляд, в бою ж поступаєшся часом!Слава даремно вважає відважним тебе, боягуза!Час-бо подумать тобі, як місто своє і •Жердиню145Сам захищатимеш ти із людьми, що родилися в Трої?Тож із лікіян ніхто вже не піде тепер на данаївБитись за місто. Хоча б безупинно й невтомно змагавсяТи у боях з ворогами, - яка тобі буде подяка?Як в бойовій колотнечі врятуєш, нещасний, простого150Мужа, коли Сарпедона, товариша вірного й гостя,Кинув у битві, аргеям у здобич лишивши й поживу?Друга, який за життя так багато корисного вдіявМісту й тобі! А його від собак ти не смів захистити!Хто із лікійських мужів готов мене слухати, разом155їдьмо додому! Згубна для Трої настала година!Більше було б у воїв троянських одважної сили,Запалу в грудях, що з ними, завзято б'ючись за вітчизну,Труд і змагання на себе приймають мужі войовничі, -Скоро б Патрокла тоді затягли ми за мур Іліона.160А опинивсь би в великім він місті державця Пріама,Навіть і мертвий, та вирваний нами з жорстокого бою,Скоро й аргеї озброєння славне вождя СарпедонаНам віддали б, та й його привезли б ми за мур Іліона.Тут-бо соратник лежить найславнішого з воїв аргейських,165Що з кораблями приплив і загоном соратників вірних.Але Еанта, духом великого, ти не одваживсьВиждати, дивлячись в очі йому в бойовій колотнечі,Ані змагатися з ним, адже він набагато сильніший».

Глянув спідлоба й сказав тоді Гектор шоломосяйний:170«Главку, що сталось? Щось надто зухвало ти став розмовляти!Друже ти мій! А я ж то вважав тебе найрозумнішимСеред усіх, що в Лікійській країні живуть буйноплідній.Нині ж розумним тебе не назву, бо говориш ти, нібиВиждать в бою на Еанта-велетня я не наваживсь.175Ні, ані січі, ні тупоту кінського я не боюся.Дужча від нас, проте, воля егідодержавного Зевса.Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавитьНавіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись.Йди-но до мене, мій друже, стань ближче й побачиш на ділі,180Чи цілий день я таким, як ти кажеш, лишусь полохливим,Чи кому-небудь з данаїв, який би не був він завзятий,Наміру не відіб'ю боронити Патроклове тіло».Мовивши так, до троян він голосом дужим покликнув:«Гей, ви, трояни, лікійці й дарданські бійці рукопашні!185Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу,Бийтеся, поки вдягну бездоганного зброю АхіллаВславлену, що я здобув, убивши Патроклову силу».Після цих слів одійшов тоді Гектор шоломосяйнийЗ бою жахливого. Кинувсь він бігти, напруживши м'язи190Ніг своїх бистрих, і, трохи пробігши, догнав незабаромТоваришів, що несли Пелідову зброю славетну.Від многослізного бою далеко він зброю міняє:Зняту із себе троянам оддав однести войовничимДо Іліона священного, сам одягнувши нетлінну195Зброю Ахілла Пеліда, що в давні часи його батькуПодарували небесні богове, а той, постарівши,Сину віддав. Та в зброї тій старості син не діждався.

Вгледів лише з висоти олімпійської Зевс хмаровладний,Що одягає вже Гектор Пеліда божистого зброю,200І, головою хитнувши, у серці своєму промовив:«О жалюгідний! Ти й гадки не маєш, як близько від тебеСмертна година! От ти одягнув уже зброю нетліннуМужа найкращого, що перед ним усі інші тремтіли.Друга його ти убив, могутнього, з лагідним серцем,205І недостойно зірвав з голови і з плечей його славнуЗброю. Нині надам я тобі ще великої сили,Але зате із війни ти не вернешся більше додому,Не принесеш Андромасі славетної зброї Пеліда».Мовив це й темної рухом брови ще підтвердив Кроніон.210Гектору зброю зробив до плеча. Страшний, войовничийВ нього Арей увійшов. Наповнилось сили й відвагиТіло його. Пішов він до славних союзників ТроїЗ криком гучним. Перед лавами їх він з'явився в блискучімСяйві нетлінної зброї великого духом Пеліда.

215Всіх він обходив і кожному дух підбадьорював словом -Главкові й Хромію з ним, Медонтові ще й Терсілоху,Астеропеєві, та Гіппотоєві, та Дейсінору,Форкію, Местлу й Енному, що з птичого льоту віщує, -Всіх підбадьорював він і слово їм мовив крилате:220«Слухайте, сотні сусідніх племен і союзників наших!Я не числа в вас шукав, не в кількості мав я потребу,До Іліона із ваших країв закликаючи воїв, ,А закликав вас на те я, щоб наших дружин із діткамиВи боронили ретельно від рук войовничих ахеїв.225Тим-то й дарами, й всяким виснажую я постачаннямЛюд свій, щоб в кожному з вас відвагу підносити мужню.Тож оберніться до ворога прямо, й одно з двох - загибельЧи порятунок, - інших розмов на війні не буває.Хто з вас Патрокла, хай мертвого, винесе з бою й троянам,230Коней впокірникам, дасть, .перед ким і Еант не устоїть, -Я тому здобичі дам половину, собі залишившиДругу. А славу зі мною він однакову здобуде».Так він сказав, і рушили прямо вони на данаїв,Високо знявши списи. Велика зросла в них надія235Вирвать з Байтових рук Патрокла убитого тіло.Дурні! Дихання життя у них багатьох одібрав він.

До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:«О Менелаю мій, паростку Зевсів, не дуже надіюсьЯ на повернення наше з тобою з війни у вітчизну.240Отже, турбуюсь тепер я не так за Патроклове тіло, -Що незабаром троянських собак і птахів нагодує, -Як про свою я турбуюся голову, щоб не позбутись,Та про твою. Тож хмарами бою окрив нас довколаГектор, загибель страшна нас обох звідусіль оточила.245Клич, проте, кращих данайських бійців, - може, хтось нас почує!»Так він сказав, і послухав його Менелай гучномовний.Голосно крикнув тоді, щоб данаям усім було чути:«Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!Ви, що з Атрідами, із Агамемноном вкупі й зі мною250Коштом народним п'єте й порядкуєте кожен загономЛюду свого, а Зевс посилає вам шану і славу!Важко мені розпізнати тепер, у якому загоніХто з вас вождем: занадто-бо полум'я бою палає.Краще прийдіть ви самі і пройміться обурення гнівом,

255Що дістається собакам троянським Патрокл у забаву».Так він сказав, і Ойлеїв Еант почув його бистрий.Перший до нього прорвавсь крізь шал сум'яття бойового;[доменей вслід за ним та ще Ідоменея товаришБіг, Меріон, Еніалію-мужоубивцеві рівний.260Інших вождів чи міг би хто всі імена пригадатиТих, що до участі в битві вели після того ахеїв!Лавами рушили перші трояни, а вів їх сам Гектор.Так, наче в гирлі ріки, що повниться Зевса дощами,Хвиля бурхлива іде супроти течії, й прибережні265Скелі аж стогнуть навколо під натиском сивого моря, -З криком таким наступали трояни. Тим часом ахеїКруг Менойтіда стояли, єдиним палаючи духом,Огородившись стіною щитів міднокутих. НавколоСяйних шоломів Кроніон могутній розлив густо-темну270Хмару. Не був Менойтід йому ще за життя осоружний,В дні, коли той Ахілла соратником був Еакіда.Не допустив він, щоб тіло Патрокла собакам троянськимЗдобиччю стало, й на поміч йому він підняв його друзів.

Спершу трояни тіснить почали бистрооких ахеїв.275Тіло лишивши, ті стали тікать. Та не вбили нікогоЗарозумілі трояни, хоч дуже хотіли, лиш трупаПоволокли. Та недовго далеко від нього ахеїЩе залишались. Назад відігнав незабаром ворожіЛави Еант, що після бездоганного сина Пелея280Виглядом, як і ділами, усіх перевищив данаїв.Кинувся він повз лави передні, відвагою схожийНа роз'ярілого вепра, що в горах оточений псамиЙ ловчими, легко круг себе в ущелинах їх розкидає.Так же й Еант осяйний, благородного син Теламона,285Кинувся поміж троян і легко розсипав їх лави,Що оточили Патрокла, палаючи сильним бажаннямВ місто його волокти і тим славу для себе здобути.Вже Гіппотой, осяйний син Лета пелазга, за ногуТіло Патрокла волік по полю жорстокої битви.290Ременем міцно м'язи йому при стопі обв'язавши,Гектору й іншим троянам на радість. Та люта загибельНагло прийшла, і ніхто не поміг, хоч всі дуже хотіли.Син Теламонів Еант крізь натовп наскочив на ньогоІ в міднощокий шолом врукопаш його списом ударив,295Гострим уражений ратищем, тріснув шолом густогривий,Міццю долоні Еанта і списом великим пробитий,І заструмів уздовж списа мозок кривавий з тієїРани страшної, і сила покинула воїна, й зразуНогу Патрокла, відважного серцем, із рук він на землю300Виронив. Сам же на тіло убитого ницьма зваливсяОдаль Ларіси буйнородючої, дяки не склавшиЛюбим батькам своїм. Короткочасним життя його стало,Скорене списом безжальним Еанта, великого духом.

Гектор тоді на Еанта блискучим замірився списом.305Той же, побачивши це, від ратища мідного вчасноВбік ухиливсь. Спис у Схедія втрапив, окрасу фокеїв,Сина Іфіта, великого-духом. А той в ПанопеїСлавній мав і оселю, і владу над людом численним.Саме в ключицю його він ударив, і тої ж хвилини310Прямо навиліт пройшло під плечем його мідяне вістря.Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала.В час той Еант посеред живота своїм списом ударивФоркіна, сина Фенопа, який захищав Гіппотоя.Броні опуклість пробивши, утробу ратище мідне315Враз пройняло. І впав він, хапаючи землю руками.Тут відступили і лави передні, й осяйливий Гектор.Відволокли тоді з криком великим аргеї убитих -Форкіна й з ним Гіппотоя, і зброю з їх пліч познімали.

Так би й тікали трояни від любих Арею ахеїв320До Іліона, подолані всі малодушністю злою.Славу придбали б аргеї усупереч Зевсовій волі,Силою й міццю своєю. Та сам Аполлон в тій годиніДух у Енея підняв, Періфанта подобу прибравши,Сина Епіта. Той при дворі його батька старого325Так і постарів окличником, щирої приязні повним.В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:«Як ви, Енею, могли б проти божої волі високийСвій Іліон врятувати? Вже бачив я, правда, як інші,Силою й міццю своєю боронячи край свій, на власну330Мужність лише покладались, хоч воїв було небагато.Вам же сам Зевс над данаями повну здобути звитягуДуже бажає. А ви тремтите і не йдете до бою».Так він сказав. Дальносяжця Еней упізнав Аполлона,Щойно побачив. Озвавсь він до Гектора й голосно крикнув:335«Гекторе й інші вожді і троян, і союзників наших!Сором, як будем тікати від любих Арею ахеївДо Іліона, подолані всі малодушністю злою.Нині наблизивсь до мене один із богів і підтвердив -Зевс, промислитель верховний, нам буде в бою оборонцем.340Йдім же сміліш на данаїв, щоб їм не вдалося безкарноДо кораблів своїх з мертвим умкнути Патрокловим тілом».

Так він сказав, і кинувся з шерегу, й став попереду.І обернулись трояни та й рушили враз на ахеїв.Списом ударив Еней Леокріта, що був Арісбанта345Сином і вірним у битвах товаришем був Лікомеда.Жалем до друга пройнявсь Лікомед, Ареєві любий,Став біля вбитого й, списом блискучим своїм замахнувшись,Апісаона прошив Пппасіда, керманича люду,Під передсердям, в печінку, й коліна у нього зомліли.350Із Пеонії буйнородючої в Трою прибувши,Воїном кращим вважавсь він за Астеропеєм завзятим.Жалем пройнявсь тоді Астеропей, Ареєві любий,Кинувся він на данаїв, бажаючи битись завзято.Та нічого не встиг. Щитами круг тіла Патрокла355Огородились вони, щетинячись грізно списами.Воїв обходив Еант і давав їм належні накази.Не відступать від Патрокла убитого всіх закликав він,Не вириватися з лав, не битись від інших окремо,А коло тіла триматися близько й боротись завзято.360Так їм Еант наказував, велетень, і багряниласьКров'ю земля пурпуровою, й купами падали трупиВоїв троянських та силою гордих союзників вірних,Як і данайських бійців, що теж не без крові боролись,Тільки їх гинуло значно менше: вони-бо старались365Поміч подать один одному в час небезпеки лихої.

Так, наче полум'я, битва між ними палала. Сказати б,Не залишилося більше ні сонця, ні місяця в небі -Пітьма така огорнула тоді бойовище, де кращіВої стояли навкруг убитого сина Менойта.370Інші ж трояни та всі в наголінниках мідних ахеїБилися вільно під небом ясним; навкруги променілоСонячне сяйво; ніде не видно було ні хмарини -Ні над полями, ні в горах. Із перепочинками бились,Стоячи одаль одні проти одних, здаля уникали375Стогнучих стріл. А хто посередині був, ті од битвиЙ пітьми терпіли, і гинули там од нещадної мідіВої найкращі. Тим часом двоє мужів войовничих,Славні брати Фрасімед з Антілохом, ще навіть не чули,Що бездоганний Патрокл загинув. Обидва вважали,380Що він живий і з троянами б'ється у лавах передніх.Щоб від загибелі й відступу воїв своїх врятувати,

Здалеку бились вони, як наказував батько їх Нестор,Ще їх у бій виряджаючи від кораблів чорнобоких.Так цілий день вирувала між ними страшна колотнеча385Звади великої. Втома нестерпна і піт безупиннийВоям весь час і очі, й гомілки, і руки, й коліна,Й ступні зісподу всім заливали, що бились над мертвимДругом шляхів бойових швидкого онука Еака.Так, наче шкуру велику з бика, наповнену жиром,390Людям своїм доручає господар як слід розтягнути,Ті ж, ухопившись за неї і ставши навкруг, на всі бокиТягнуть її, і з неї вологість виходить із жиром,Поки від спільних зусиль поволі розтягнеться шкура.Так же туди і сюди на малому просторі тягнули395Тіло ті й другі. Трояни його затягнуть сподівалисьДо Іліона, твердині високої, вої ж ахейські -До кораблів глибодонних. Страшна колотнеча точиласьКруг його тіла. Ні войовничий Арей, ні АфінаБою того б не картали, хоча б на бійців і гнівились.400Так того дня обтяжливий труд для людей і для конейЗевс розпростер над Патроклом. Тим часом Ахілл богосвітлийДосі ще навіть не знав про Патроклову смертну загибель.Бо аж під муром троянським точилася битва, далекоВід кораблів бистрохідних. Не смерті-бо він сподівався405Друга свого, а думав, той дійде до брами міськоїЙ вернеться цілий-здоровий. Не сподівався й того він,Щоб Іліон - чи без нього, чи й з ним - міг Патрокл зруйнувати.На самоті про це часто від матері чув він своєї,Що сповіщала про задуми Зевса великого потай.410Та про нещастя, що сталось, нічого йому не сказалаМати й що має загинуть товариш його найлюбіший.Ті ж, над полеглим підносячи рзтиш загострених безліч.В сутичках безперестанних один проти одного бились.

Дехто в той час виголошував з мідянозбройних ахеїв:415«Друзі, не буде нам слави, якби ми відціль повернулисьДо кораблів глибодонних. Нехай тут усіх нас поглинеЧорна земля! Для нас це краще було б набагато,Ніж цього мужа, впокірникам коней троянам дозволитьВ місто своє волокти і цим славу для себе здобути».420Дехто й з троян, душею могутніх, викрикував гучно:«Друзі, якщо нам судьба біля цього загинути мужаРазом отут, то й тоді хай із бою ніхто не тікає!»Дехто вигукував так, і міцніла у кожного сила.Так вони бились тоді, і підносився гуркіт залізний425Аж до небес мідяних крізь безплідні ефіру простори.

Коні ж баскі Еакіда жорстокого осторонь боюПлакали, дивлячись, як їх візничий у пил подорожнійВпав од долоні потужної Гектора-мужозвитяжця.Доблесний Автомедонт, могутнього син Діорея,430То батогом ляскотливим їм боки постьобував шпарко,То умовляв лагідненько, то лайкою сипав крутою.Коні ж не хтіли іти ні на простір ясний ГеллеспонтуДо кораблів глибодонних, ні в бій повертать до ахеїв,А нерухомо стояли, неначе надгробок камінний.435Що на могилі померлого мужа чи жінки становлять, -Так при чудовому повозі й коні стояли недвижно, -Голови вниз похиливши. 1 з вій їх довгастих на землюКапали сльози гарячі від жалю і смутку гіркогоЗа їх візничим полеглим. І гриви їх пишні обабіч440Ярем, з ошийників долі упавши, в пилюці бруднились.Кінський побачивши плач, до них жалем пройнявся КроніонІ, головою хитаючи, в серці своєму промовив:«Бідні ви! Нащо Пелеєві ми віддали вад, вождеві,Смертному мужеві, вас, не старіючих вічно, безсмертних!445Чи не на те, щоб з людьми ви бездольними горя зазнали?Серед усього живого, що дихає й ходить по світі,Годі шукати когось, хто б нещасніший був за людину.Не доведеться на вас і на повозі вашім оздобнімГектору їздити, сину Пріама, - цього не дозволю.450Тож чи не досить, що зброю забрав і пишається нею?Вам же я силою сповню коліна й серця, щоб із боюАвтомедонта могли врятувать і доставити цілимДо кораблів глибодонних. Дам славу й троянам - вбиватиВоїв, аж поки вони кораблів добропалубних дійдуть,455Сонце за обрій зайде, і пітьма настане священна».

Мовлячи так, надихнув він коням великої сили.З грив своїх порох на землю струсившії, відразу помчалиЗ повозом швидко вони між троянських рядів і ахейських.Автомедонт же, за другом сумуючи, бився завзято.460Кіньми притьма налітав, мов на гусячу зграю шуліка.Легко, проте, уникав він напору троян сум'ятливих,Легко вривався й назад у їх юрми густі і тіснив їх.Гонячись за ворогами, не вбив з них, проте, він нікого.Сам-бо один він не міг на священній своїй колісниці465Битися списом і разом швидкими орудувать кіньми.

Тільки увечері пізно побачив його там товаришАлкімедонт, що був сином Лаерка і внуком Гемона.Автомедонтові він, за повозом ставши, промовив:«Автомедонте, хто із богів надихнув тобі в груди470Цю безрозсудну пораду, твій розум ясний відібравши?Як це ти можеш один із троянами в лавах передніхБитися? Твій-бо товариш поліг, Еакідову ж зброюГектор на плечі узяв і гордо пишається нею».Автомедонт же сказав йому у відповідь, син Діорея:475«Алкімедонте, хто із інших ахеїв спроможнийКоней безсмертних, як ти, об'їжджати й орудувать ними,Окрім Патрокла, порадника, рівного богові, покиВін ще живий був? Та доля і смерть його нині спостигли.Отже, візьми ти у мене батіг цей і разом блискучі480Віжки, а я з колісниці зійду й воюватиму піший».

Так він сказав. 1, скочивши вмить в бойову колісницю,Алкімедонт ухопив і батіг свій, і віжки блискучі,Автомедонт же зійшов, їх побачив осяйливий ГекторІ до Енея, що близько стояв, звертаючись, мовив:485«Славний Енею, троян міднозбройних пораднику вірний!Бачу я коней баских прудконогого внука Еака,Знову з'явились вони у бою, лиш візничі нездатні.Міг би тих коней я в них захопити, якщо своїм серцемТи побажаєш, - як разом на них нападем, не посміють490Вийти назустріч вони і до бою кривавого стати».Так він сказав. Не перечив і син благородний Анхісів.Рушили прямо обидва, прикривши рамена щитами ,З шкіри сухої й твердої, оббитої міддю навколо.З ними і Хромій тоді, і Арет, на безсмертного схожий,495Разом пішли. Плекали надію вони в своїм серціВбить тих обох і коней тоді захопить крутошиїх.Дурні! Без крові не суджено їм повертатися з битвиЗ Автомедонтом. А він, помолившися батькові Зевсу,Мужністю й силою серце наповнив своє спохмурніле.500Алкімедонтові, другові вірному, так він промовив:«Алкімедонте, не став своїх коней далеко від мене,Хай я за спиною чую їх дихання. Мабуть, не зменшитьГектор, Пріамів нащадок, шаленого натиску, покиВ руки не візьме свої пишногривих Ахіиювих коней,505Нас повбивавши обох, і аргейські хоробрі загониЗмусить тікать. Якщо в лавах передніх і сам не поляже».Так він сказав і покликав Еантів обох з Менелаєм:«Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Менелаю!»

Мертвого труп доручіть кому іншому з воїв хоробрих.510Хай, обступивши його, захищають од вражих загонів,Ви ж нас, живих, захистіть од днини загибелі злої.Вийшли-бо вже проти нас на битву, що сльози приносить,Гектор з Енеєм, вожді троянського війська хоробрі.Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах.515Списом ударю і я, а Зевс уже далі подбає!»Мовивши так, розмахнувсь і, свого довготінного списаКинувши, втрапив Аретові в щит, на всі сторони рівний.Списа не стримав той щит, пройняло його міддю навиліт,В низ живота увійшов-бо він глибоко, пояс пробивши.520Так наче муж буйносилий, сокирою гострою ззадуВдаривши в карк поміж рогів крутих вола степового,М'язи йому розсіче, й той, підскочивши, падає важко, -Так же, підскочивши, навзнак упав і Арет тоді. Спис же,Вістрям в утробі хитаючись, всі розслабив суглоби.525В Автомедонта ударив осяйливим ратищем Гектор.Той же, завбачивши це, ухилився од мідного списа, -Швидко нагнувся вперед, а ратище довге іззадуВ землю встромилось, і пружно в повітрі хиталося древкоСписа, аж поки могутній Арей відібрав його силу.530Бій на мечах уже мали вони врукопаш розпочати,Та в войовничому запалі їх розлучили Еанти,Що на товариша заклик сюди крізь юрбу поспішили.І мимоволі жахнулись, і швидко назад подалисяГектор з Енеєм і Хромій, на бога безсмертного схожий,535Тіло Аретове там залишивши лежати з пробитимСерцем. Автомедонт же, Ареєві буйному рівний,Зброю з Арета знімаючи, так з похвальбою промовив:«От я хоч трохи полегшив свій дух од нестерпного смуткуЗа Менойтідом полеглим, хоч воїна слабшого вбив я».540Так він сказав і, скривавлену зброю собі в колісницюСклавши, на неї вийшов і сам із ногами й руками,Кров'ю залитими, наче той лев, що бика роздирає.

Знов над Патроклом жахлива тоді розпростерлася битва,І многослізна, й жорстока. Ту зваду збудила Афіна,545З неба зійшовши на землю. Послав її Зевс громовладнийДух бадьорити данаям: до них-бо він серцем схилився.Мов пурпурову над смертними райдугу в небі високімЗевс простирає, віщуючи людям війни небезпекуАбо зими незогрійної, що зупиняє людині550Працю всю на землі і засмучує овні отари, -Так, в пурпурову закутавшись хмару, зійшла до ахеївДіва Афіна і в кожному дух піднесла войовничий.Першому сину Атрея, стояв він до неї найближче,Для підбадьорення мужньому мовить вона Менелаю,555Фенікса постать прибравши і голос до того ж дзвонистий:«Сором великий на тебе впаде, і ганьба, Менелаю,Буде навічна тепер, якщо вірного друга АхіллаТут, біля мурів троянських, терзатимуть пси бистроногі!Отже, тримайся міцніше і воїв своїх підбадьорюй».560В відповідь так їй сказав Менелай, у бою гучномовний:«Феніксе, батечку мій довгоденний! Якби ж то АфінаСилу дала мені й зброї навалу од мене відбила!Вийшов би радо тоді Патроклове я захищатиТіло, - так тяжко сумна його смерть мені вразила серце.565Гектор же, полум'я сили жахливої повен, невтомноМіддю все нищить навколо, бо Зевс йому славу дарує».Так він сказав. Ясноока зраділа богиня Афіна,Що між богів він до першої неї з благанням звернувся,Й силу велику в плечі уклала йому і в коліна,570Груди ж наповнила й серце йому зухвалістю мухи -Скільки не гонять її, вона повертається зновуТіло кусати: кров-бо людини така їй приємна!Вклала зухвалість таку вона в серце йому спохмурніле.

Став біля тіла Патрокла й блискуче він ратище кинув.575Жив у ту пору Подес між троянами, син Етіона.Сміливий муж і багатий; над всіх шанував його ГекторЗ-поміж троян, - товаришем учт йому був він і другом.Мав він тікати, та в пояс його Менелай русокудрийРаптом ударив і списом навиліт пройняв його мідним.580Тяжко той гримнув об землю. Й Атрід Менелай русокудрийТіло його від троян поволік до загонів ахейських.

Гектору дух піднімав Аполлон, підійшовши до ньогоЙ вигляд прибравши вождя Асіада Фенопа, що гостемГектора був найлюбішим, а сам проживав в Абідосі.585В постаті цій тоді мовив йому Аполлон дальносяжний:«Гекторе, хто тебе досі з ахеїв здолав би злякати?Нині ж тікаєш ти й від Менелая, який списоборцемЗавжди слабким був. Тепер він один у троян викрадаєТіло Патрокла, вірного вбивши товариша твого,590Кращого з воїв, Подеса, що сином вважавсь Етіона».Так він сказав, і чорною млою скорботи вповитийГектор пройшов наперед у міднім одінні блискучім.Взяв тоді в руки егіду Кронід осяйну, торочкамиПишно оздоблену, й, хмарами Іди верцяну вповивши,595Блиснув, і громом ударив, егідою тою потрясши,І перемогу троянам послав та втечу ахеям.

Перший із бою тікати подавсь Пенелей-беотієць.Прямо вперед пориваючись, був у плече він ізверхуЗлегка поранений. Тільки до кості роздряпала тіло600Полідамантова зброя, хоч списа і зблизька він кинув.Зблизька і Гектор у руку над кистю ударив Леїта,Алектріонові сина, й той мусив облишити битву.Кинувсь тікать, озираючись, він, вже не мавши надіїВтримати списа в руках і, як досі, з троянами битись.605Гектора, що за Леїтом погнався, тим часом настигши,Ідоменей над соском по броні у груди ударив.Та біля вістря зламалося ратище довге. ТрояниГолосно скрикнули. Гектор націливсь тоді в ДевкалідаІдоменея, що вийшов на повіз. Та, схибивши трохи,610Вразив Койрана, що був Меріона супутцем-візничим,Мужа, прибулого з ним із будовами славного Лікта.Пішки спершу до Трої прийшов з кораблів крутобокихІдоменей і велику троянам віддав би звитягу,Та незабаром Койран йому коней пригнав прудконогих.615Світлом для нього він став, загибелі день одвернувши,Сам же життя загубив од Гектора-мужозвитяжця.Той його в щелепу, близько від вуха ударив і списомВибив зуби йому, язик розрубавши надвоє.З повоза випав Койран і виронив віжки на землю.620Та Меріон нахиливсь, і, з землі їх піднявши руками,Ідоменееві швидко подав, і до нього промовив:«Коней хутчіше жени до своїх кораблів бистрохідних.Бачиш ти й сам, перемогу здобудуть тепер не ахеї!»Так він сказав. Девкалід пишногривих погнав тоді коней625До кораблів глибодонних. І острах обняв йому серце.

Від Менелая, проте, і Еанта, великого духом,Зевс не втаїв, що звитягу мінливу дає він троянам.Перший озвався до них великий Еант Теламоній:«Горе нам! І найдурнішій людині тепер зрозуміло,630Що всемогутній наш батько, сам Зевс помагає троянам:Всі-бо їх стріли й списи досягають мети, хто б не кинув -Добрий боєць чи поганий, - сам Зевс їх летом керує.Наші ж летять навмання і падають марно на землю.Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб,635Як нам Патроклове тіло відбить і поверненням скорим

Товаришам своїм любим сподівану радість подати.Дивляться пильно на нас вони в смутку, не певні, чи зможемГектора-мужозвитяжця і рук його міць нездоланнуСтримати ми, й до човнів чорнобоких почнемо тікати.640Хоч би знайшовся товариш, що звістку б відніс якнайшвидшеДо Пелеїда, він-бо, гадаю, ще й досі не знаєВісті сумної, що впав у бою його любий товариш.Тільки нікого не можу побачити я між ахеїв, -Темною хмарою всі - і люди, і коні вповиті.645Зевсе, наш батьку! Розвій оту хмару над дітьми ахеїв,Небо кругом проясни, щоб бачити все нам очима,І погуби нас при світлі, якщо вже бажаєш губити».

Так він сказав у сльозах, і жаль його батькові стало.Темряву він одігнав і хмару навколо розвіяв,650Сонце засяяло знов, і вся освітилася битва.

До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:«Глянь, Менелаю, паростку Зевсів, чи є де живий щеНесторів син Антілох, душею своєю могутній,Хай до Ахілла відважного він побіжить якнайшвидше655І сповістить, що загинув товариш його найлюбіший».

Так він сказав. Не перечив йому Менелай гучномовнийІ тої ж миті подався у путь, наче лев од кошари,Де від людей і собак відгризаючись, він натрудився;Ті не давали йому до волового жиру допастись,660Цілу вартуючи ніч; він же, свіжого прагнучи м'яса,Рвався вперед, але марно: із рук-бо безстрашних на ньогоЗ свистом летіли потоком густим і списи зловорожі,І пломінкі смолоскипи, що жахом проймали пекучим,І на світанку відходив він геть із засмученим серцем.665Так від Патрокла тоді Менелай, у бою гучномовний,Йшов неохоче. Боявся-бо він, що огорне ахеївСтрах непоборний і труп ворогам вони в здобич покинуть.До Меріона й Еантів обох він почав говорити:«Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Меріоне!670Чи не пора нам Патрокла нещасного лагідну вдачуНині згадати? Яку виявляв він до кожного щирість.Поки живий був! Та доля і смерть його нині спостигли».Мовивши так, одійшов од них геть Менелай русокудрий,Дивлячись пильно навкруг, як орел, про якого говорять,675Що з-між усіх піднебесних птахів його зір найгостріший.Високо в небі ширяючи, бистрого він не прогледитьЗайця, що десь під кущем притаївсь густолистим, і, раптомВпавши на нього, хапає у кігті, й життя позбавляє.Так і твої, Менелаю, годованцю Зевсів, яскраві680Очі навколо усюди по лавах зорили ахейських,Чи не покажеться Несторів син, ще живий, поміж воїв.Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища -Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм.Тож, підійшовши до нього, сказав Менелай русокудрий:685«Паростку Зевсів, сюди підійди, Антілоху! ПочуєшВістку сумну, що бодай-бо ніколи вона не справдилась!Сам ти, гадаю, тепер на власні вже очі побачивІ зрозумів, що данаям біду божество посилає,А перемогу троянам. Патрокл, найславніший з ахеїв,690Смертю поліг, і данаїв журба охопила велика.Тож до Ахілла біжи - на човнах розказати ахейськихВсе, що тут сталось, - нехай на човні порятує хоч голеТіло, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний».Так він сказав. Антілох аж жахнувся, слова ті почувши.695Довго стояв він, цілком онімілий, гіркими сльозамиСповнились очі, і голосу дужого зразу позбувся.Та не лишив він, проте, Менелаєвих слів без уваги,Швидко побіг, Лаодокові зброю свою передавши,Свому супутцю, що коней тримав при нім однокопитих.700Всього в сльозах понесли його ноги проворні із битвиСину Пелея Ахіллові вість передати немилу.

Не захотілось тобі, Менелаю, годованцю Зевсів,Товаришів боронити у скруті лихій, де покинувїх Антілох, і туга пілосян важка охопила.705Посланий був на підтримку до них Фрасімед богосвітлий,А Менелай тоді швидко подавсь до Патрокла-героя,Біля Еантів спинився і слово таке до них мовив:«До кораблів бистрохідних того я послав чоловікаВістку Ахіллу подать прудконогому. Не сподіваюсь710Все ж я приходу його, хоч який він на Гектора гнівний.Як без свого він озброєння буде з троянами битись?Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб,Як нам Патроклове тіло відбити й самим повернутись,Кери уникнувши й смерті в жорстокій з троянами битві».

715В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:«Все ти цілком справедливо сказав, Менелаю преславний!Вдвох з Меріоном нагніться і, швидко піднявши на себе,Тіло Патроклове з битви несіть. Ми ж обидва іззадуЗ Гектором будем божистим тоді і з троянами битись.720Одноіменні і духом єдині не раз ми й ранішеПоряд, плече у плече Ареєву лють відбивали».Так він сказав, і, високо понад землею піднявши,Тіло вони понесли. І скрикнули голосно ззадуВої троянські, побачивши тіло в руках у ахеїв.725Кинулись, наче ті пси, що вслід за пораненим вепромМчать стрімголов уперед, молодих обганяючи ловчих,Рвуться шалено за ним, готові його розірвати.Та лиш повернеться він, на свою покладаючись силу,Жахом охоплені, врозтіч вони розбігаються раптом.730Так і трояни - юрбою раніш за ахеями гнались,Вістрям списів улучаючи їх і мечів двоєсічних.Та лиш Еанти, спинившись, обличчям до них повертались,Бліди вони, і ніхто вже із них не насмілювавсь більшеКинутись знов уперед і за тіло Патроклове битись.735Так, поспішаючи, вдвох несли вони тіло із битвиДо кораблів глибодонних. За ними страшний розгорявсяБій, мов пожар, що виник раптово й залюднене містоПолум'ям враз охопив, і валяться в порох будовиВ сяйві яскравім, а вітер ще більше вогонь роздуває,740Так од завзяття мужів-списоборців і тупоту конейГомін котивсь за героями, що поспішали до стану,Так наче мули міцні, потужну напруживши силу,По кременистій дорозі з високого тягнуть узгір'яЕантину довгу чи брус корабельний і дихають важко,745Змучені втомою й потом, однак, уперед поспішають, -Так вони й тіло уважно несли. А за ними позадуДвоє Еантів тримались: як лісом поросле узгір'яСтримує води, пролігши упоперек їм по рівнині,І розбуялих потоків і рік течію нездоланну750Може затримати й хвилі бурхливі її спрямуватиАж на рівнину, - та міць його хвиль тих здолати не може, -Так, тримаючись ззаду, Еанти весь час відбивалиНатиск троян. А ті насідали, найбільше з них двоєНайсміливіших - Еней, син Анхіса, й осяйливий Гектор.755Так наче хмарою зграя шпаків пронесеться і галокЗ криком страшенним, побачивши здалеку в ясному небіЯструба злого, що смерть маленьким несе пташенятам, -Так від Енея і Гектора воїни юні ахейськіЗ криком страшенним тікали, про запал до бою забувши.760І, утікаючи, в рові багато губили данаїЗброї чудової. Битва ж завзята кругом не вгавала.