Так при човнах крутобоких до зброї ставали круг тебе,Сину Пелея, в боях ненаситні ахеї. ТрояниЗ другого боку зійшлись на високій частині рівнини.

Зевс же з вершини Олімпу, бескеттям багатого гострим,5Скликать безсмертних на збори Феміді звелів. ОбійшовшиВсюди, богів поскликала усіх вона в Зевса оселю.Навіть із рік не було неприбулого, крім Океану,Ані із німф, що в чудових гаях свою мають домівкуЧи у джерелах річок та вологих лугах трав'янистих.10От позбирались у домі вони хмаровладного Зевса,У передсінку, тесанім гладко, що Зевсові-батькуСам Гефест збудував із хистом та вмінням великим.

Так вони в Зевсовім домі зібрались. Землі потрясатель,Закликом не згордувавши, із моря прийшов на ті збори,15Сів посередині й став про задуми Зевса питати:«Нащо-бо ти, громовладче, на збори богів сюди скликав?Чи не стосовно троян і ахеїв ти щось замишляєш?Знову-бо січа й війна поміж них починає палати».Відповідаючи, Зевс хмаровладний до нього промовив:20«Ти угадав, землі потрясателю, що я замислив,Нащо зібрав вас. Людьми, що гинуть, я завжди турбуюсь.Сам же, проте, лишатимусь тут, на бескеттях ОлімпуСидячи, буду дивитись і радувать дух свій. А ви вже,Інші богове, у лави ідіть до троян і ахеїв,25Тим помагайте і цим, кому буде що до вподоби.А як один лиш Ахілл почне із троянами битись,Встоять недовго вони перед бистрим на ноги Пелідом.Тож і раніше навіть на вигляд його трепетали,Нині ж, коли за товариша гнівом він страшно палає,30Дуже боюсь я, щоб всупереч долі він мурів не знищив».

Мовив це слово Кронід і січу роз'ятрив завзяту.Кинулись в битву богове, та задуми їх були різні.До кораблів метнулася Гера й Паллада Афіна,Вслід Посейдон-земледержець подавсь і Гермес, що розносить35Блага для нас і усіх перевищує розумом хитрим.З ними й Гефест закульгав, поспішаючи, міццю своєюГордий, лиш литки тонкі під тілом страшним миготіли.Шоломосяйний Арей до троян поспішив тоді й разомФеб довгокудрий помчав, Артеміда із ним стрілоносна,40Ксант бистрохвилий, Лето й Афродіта, на усміхи щедра.

Поки од воїнів смертних далеко тримались богове,То величались ахеї, що знов поміж ними з'явивсяСлавний Ахілл, так довго відсутній у битві жорстокій.Але тремтіли трояни й суглоби їм сковував трепет,45Жах огорнув їх, коли появивсь Пеліон прудконогий,Зброєю сяючи весь, до Арея-убивці подібний.А як вмішалися поміж людей олімпійські богове,Встала могутня Еріда, що в бій підбиває, й АфінаЛунко гукала, з-під мурів зійшовши і ставши над ровом,50То над шумливим морським узбережжям завзято кричала.Грізно й Арей заволав, до чорної бурі подібний,В битву троян закликаючи то із висот іліонських,То пробігаючи вздовж Сімоенту по Калліколоні.Так, в тих і в цих розпаливши завзяггя, блаженні богове55В бій їх звели і люту між ними розбурхали зваду.

Страшно з висот загримів людей і безсмертних всевладнийБатько, а знизу, з підземних глибин Посейдон-земледержецьЗемлю безкраю потряс і гір височенні вершини.Все затряслось - од підгір'я багатоджерельної Іди60Аж до верхів її, й місто троянське, і судна ахеїв.Страхом охоплений Аїдоней, володар преісподніх,Страшно стривоживсь і, скочивши з трону, гукав, щоб ізверхуЛона землі Посейдон не розверз би, землі потрясатель,Щоб не розкрилось безсмертним і людям житло його темне,65Затхле, бридке, що навіть богів воно вічних жахає.

Гуркіт такий залунав, як зіткнулись боги між собою.На владаря Посейдона, землі потрясателя, вийшовФеб-Аполлон тоді, стріли свої нагостривши крилаті;На Еніалія йшла ясноока богиня Афіна;70З Герою стрілася золотолука тоді Артеміда,Шумна мисливиця, далекосяжця сестра стрілоносна;Благоподавець могутній Гермес на Лето тоді вийшов,Проти Гефеста - Потік вировий і глибокохвилий,Ксантом богове його називають, а люди - Скамандром.

75Так наступали боги на богів. Ахілл же тим часомВ натовп людський поривався, щоб стрінути десь ПріамідаГектора, кров'ю якого всіх більше він прагнув насититьВойовника щитоносного, лютого бога Арея.Феб-Аполлон, що на бій підбиває, направив Енея80Проти Пеліда, могутньої сили йому надихнувши.Голосом схожий він став з Лікаоном, Пріамовим сином.Постать прибравши його, Аполлон, син Зевса, промовив:«Де ж це, Енею, пораднику Трої, ті давні погрози,Що похвалявсь ти, вино з владарями троянськими пивши,

85Стати до бою один на один із Ахіллом Пелідом?»Відповідаючи, так Еней тоді мовив до нього:«Нащо тепер, Пріаміде, ти кличеш мене проти воліЗ високодумним сином Пелеєвим збройно змагатись?Проти Ахілла-бо я прудконогого нині не вперше90Виступлю, - він вже зігнав мене раз своїм ратищем гостримЗ Іди, вчинивши на наших корів несподіваний нападІ зруйнувавши Лернес і Педас. Та послав порятунокЗевс мені, сили мої укріпивши і бистрі коліна.Тож від Афіни й Ахіллових рук я ледь-ледь не загинув:95Йшла-бо вона перед ним, і звитягу несла, й закликалаМідяним списом лелегів усіх і троян побивати.Тим-то мужа нема, що міг би з Ахіллом змагатись.Завжди-бо хтось із богів біля нього й загибель одверне.Прямо летять його стріли й списи й не раніше ослабнуть,100Ніж увіткнуться у тіло людське. Якби перед намиРівні можливості визначив бог у бою, то нелегкоВін переміг би, хоч хвалиться тим, що увесь він із міді».

Зевсів же син, владар Аполлон, на це так йому мовив:«Чом би, герою, й тобі до богів вічносущих молитви105Не піднести? Породила-бо, кажуть, тебе Афродіта,Зевсова донька, від нижчої ж той народився богині,Ця-бо від Зевса народжена, та - лиш од старця морського.З міддю блискучою прямо на нього іди і не бійсяАні погрози його, ані пустопорожньої лайки».110Мовив це й силу велику вдихнув вожаєві народів.Вийшов Еней із переднього ряду, весь сяючи міддю.

Та не укрилось, проте, від білораменної Гери,Як син Анхіса крізь натовп тоді пробиравсь до Пеліда.Скликавши разом богів, до них вона так промовляла:115«Поміркувати вам треба тепер, Посейдоне й Афіно,В серці своїм, як скінчиться те все, що отут почалося.Збройно виходить Еней, блискучою сяючи міддю,Проти Пеліда, Фебом підбитий на це Аполлоном.Зважмо-но краще, а може, назад нам його відтіснити120Звідси, або кому-небудь із нас в допомозі АхіллуСтати, великою силою сповнити й духу відвагиВ груди вдихнути, щоб знав він, що з-поміж богів найсильнішіЛюблять його, і тільки із них найнікчемніші й досіДопомагають троянам на полі борні бойової.125Тим-то сюди ми з Олімпу зійшли й беремо всі участьВ битві оцій, щоб Ахілл не зазнав од троян будь-якогоЛиха сьогодні. Хай потім уже перетерпить, що ДоляВипряла з ниттю йому, коли мати його породила.А як Ахілл од безсмертних богів про це сам не почує,130То налякатися може, як вийде на нього у битвіХтось із богів: небезпечно-бо навіч із богом зустрітись».

В відповідь так Посейдон їй промовив, землі потрясатель:«Геро, не гнівайся так нерозумно, тобі це не личить.Зовсім того я не хочу, щоб в січі зіткнулись богове -135Ми та інші, - адже набагато за них ми сильніші.Краще зійдім з бойового шляху та на пагорбі сядьмоОсторонь, - хай про війну вже самі потурбуються люди.А як Арей або Феб-Аполлон утрутяться у битвуЧи, Пеліона затримавши, битись йому перешкодять,140То поміж нами і звада тоді, й бойова колотнечаВраз розпочнеться. Але, сподіваюсь, вони незабаромВернуться знов на Олімп до громади богів невмирущих,Нашою проти їх волі рукою приборкані слушно».Мовивши так, безсмертних повів Посейдон темнокудрий145До круговидого муру високого, що для ГераклаБогоподібного Трої сини і Паллада АфінаПобудували, щоб міг од морського сховатись страхіттяВ час, коли б гналось за ним з узбережжя воно по рівнині.Там Посейдон та інші безсмертні боги посідали,150Хмарою плечі собі непрозірною щільно прикривши,їх супротивники сіли над кручами КалліколониЗ вами, осяйливий Фебе і городоборцю Арею.Радячись так між собою, одні проти одних сиділиВічні боги, починати ж війну лиховійну ті й другі155Не поспішали, та Зевс із небесних висот спонукав їх.

Міддю уся засвітилась рівнина, бійцями і кіньмиСповнена суспіль. Земля аж гула навкруги під ногамиЛав бойових. Два найкращі із воїнів найсміливішихПоміж загонів, ворожих зійшлися, готові змагатись, -160Син Анхісів Еней і Ахілл Пеліон богосвітлий.Син Анхісів з погрозливим поглядом виступив перший,Важко шоломом киваючи; перед грудьми він округлийБуйний мав щит, а рукою ще й списом стрясав мідногострим.А Пеліон йому вийшов назустріч, подібний до лева165Хижого, що, із усіх позбігавшись околиць, селяниХочуть убити його; з погордою він ізпочаткуМимо проходить; коли ж його хтось з юнаків войовничихСписом зачепить, він пащу роззявить, наїжившись, ікла,

Піною вкриті, і серце відважне стискається в грудях;170Звільна хвостом по клубах обох себе він шмагаєІ по боках, наганяючи хіті собі бойової;Блиснувши люто очима, вперед він стрибає шалено,Щоб розтерзати когось або тут же самому загинуть.Сила Ахіллова так і дух спонукав його мужній175Проти Енея, відважного серцем, на бій виступати.

А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши,Перший промовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:«Нащо, Енею, вперед із лав своїх ти так далекоВийшов? Чи дух твій зі мною змагатись тебе спонукає180В гордій надії, що владарем станеш троян конеборних,Честю Пріамові рівним? Та хоч би мене і убив ти,Влади за те не дасть тобі в руки Пріам староденний.Є-бо у нього сини, та й сам він міцний і розважний.Виділять, може, ділянку для тебе трояни, від інших185Кращу, із нивою й садом чудовим тобі на прожиток,Як умертвиш мене? Та, сподіваюсь, це важко зробити.Списом колись, пам'ятаю, вже змусив тебе я тікати.А пригадай, як від стада корів, що ти пас одиноко,Гнав я нещадно тебе на проворних ногах із Ідейських190Гір, і як ти від мене тоді утікав безоглядно?Зрештою, втік ти в Лернес. За тобою й туди я погнався,Місто усе зруйнував з допомогою Зевса й АфіниІ полонянок жінок, позбавивши днів їх свободи,В бран загнав. Врятував тебе Зевс тоді й інші богове.195Нині ж, гадаю, вони не врятують тебе, як ти мрієшСерцем. Раджу тобі я назад відійти і сховатисьСеред громади. Отож не виходь проти мене, щоб лихаГіршого ще не зазнати. Мудрий дурень по шкоді».

Відповідаючи, так Еней тоді мовив до нього:200«Не сподівайся, Пеліде, словами мене залякати,Наче дитя нерозумне, і сам-бо я добре уміюІ глузувати дошкульно, і гострим облаяти словом.Знаємо рід один одного ми, батьків своїх знаєм,Давніх переказів чувши багато від смертного люду.205Та ні моїх ти в лице, ні твоїх я ніколи не бачив.Від бездоганного мужа Пелея ти, кажуть, походиш,Мати твоя - пишнокоса Фетіда, народжена морем.Я ж величаюся гордо відважного серцем АнхісаСином улюбленим, мати моя - сама Афродіта.210Нині одні або другі із них свого любого синаБудуть оплакувать. Не по порожній розмові, гадаю,В бій не вступивши, сьогодні розійдемось ми із тобою.

А як розвідати краще про рід наш бажаєш, щоб більшеЗнати про нього, то добре мужам багатьом він відомий.215Першим славетного Зевс породив хмаровладний Дардана,Що заснував Дарданію тоді, коли Троя священнаЩе не була на рівнині збудована, смертних оселя,Й люд в передгір'ях селився багатоджерельної Іди.Син народивсь у Дардана, володар мужів Еріхтоній,220Найбагатішим невдовзі він став серед смертного люду.Коней три тисячі паслось у нього на луках заплавних, -Гарних, рисистих кобил, лошатами жвавими гордих.Навіть Борей їх прагнув жадливо на випасах буйнихІ покривав, жеребця темногривого постать прибравши.225Ставши жеребними, ті дванадцять лошат породили.Тож як гасали грайливо по нивах вони хлібодайних,То, летючи над колоссям, ні зернятка не толочили.А як гасали вони по хребтові широкого моря,То пролітали над пінявим плеском морського прибою.230Троса родив Еріхтоній, над людом троянським владику,В Троса ж самого родилося троє дітей бездоганних -Іл, а за ним Ассарак та ще Ганімед богорівний,Шо найвродливіший був між усього він смертного люду.Задля краси його вкрадений вічними був він богами,235Щоб, живучи між безсмертних, у Зевса вино розливати.Іл же сина родив, бездоганного Лаомедонта,Лаомедонт же синів породив - Тіфона, й Пріама,Лампа, і Клітія, й Гікетаона, Ареєву парость;Капій був син Ассарака, а сам породив він Анхіса,240Я ж - син Анхісів, а Гектор - син богосвітлий Пріамів.От із якого я роду і крові, що ними хвалюся.

Доблесті ж смертним мужам лише Зевс додає чи збавляє,Як кому сам забажає: з усіх-бо він є найсильніший.Тільки не час нам балакати, як дітлахам нерозумним,245Стоячи марно отут, посеред найлютішого бою.Прикрощів ми один одному можемо дуже багатоНаговорить - їх ваги й корабель не підніме стовеслий.Смертних язик є гнучкий і до розмаїтих придатнийВисловів - простір навколо широкий, де їм випасатись.250Як ти до когось промовиш, так і до тебе озвуться.Тільки ж навіщо словами лайливими в зваді та в сварціЛаятись нам один з одним, як чинять жінки галасливі

В сварці, що душу роз'ятрює, лютою пройняті злістю,Й лають усмак одна одну, на вулицю вибігши з дому,255З правдою сиплють і лжу, бо в гніві й вона виникає.Ти бойової відваги словами в мені не вгамуєш,Перше ніж міддю не зміряєм сили. Мерщій починаймоНа мідногострих списах один з одним змагання завзяте!»Так він промовив, і в щит той застрашливий списом могутнім260Тяжко ударив, аж щит загудів під вістрям важенним.Аж затремтів Пеле'ід і рукою м'язистою щит свійЗразу вперед одхилив, боячись, що своїм довготіннимСписом навиліт простромить Еней його, духом відважний.Тож, нерозумний, у мислях і в серці своїм не подумав265Він, що славетні дарунки богів нелегко людиніСмертній вдається здолать чи примусити їх поступитись.Не пощастило Енеєві мужньому списом могутнімЩит той пробити: наткнувсь він на золото, божий дарунок.Дві лиш платівки пробив він, а далі під ними лишалось270Ще три, бо п'ять їх усього прибив до щита кривоногий:Зверху - дві мідні, зсередини - дві олов'яні, й між ними -Ще й золоту, - вона то й затримала спис ясеновий.

В чергу свою, і Ахілл метнув тоді спис довготінний,Ним він поцілив Енеєві в щит, на всі боки округлий,275Близько від верхнього краю, де мідна платівка найтонша,Там, де найтонша і шкура волова. Пройняв його наскрізьЯсен з гори Пеліону, і щит загудів від удару.Низько нагнувся від страху Еней і підняв над собоюЩит свій, а спис пролетів над плечима у нього і вістрям280В землю встромивсь, на великім щиті, що все тіло вкриває,Круги обидва пройнявши. Уникнувши довгого списа,Випроставсь він, і смуток безмежний залляв йому очіЗ жаху, як близько те вістря вп'ялося. Ахілл же тим часомВихопив меч мідногострий і кинувся люто на нього285З криком жахливим. Та камінь схопив син Анхіса рукамиВельми важкий, - і вдвох не могли б його смертні піднятиЗ нині живущих, а він і один ним розмахував легко.Втрапив би камінь Ахіллові, що набігав на Енея,В щит чи в шолом, та печальну загибель вони б відвернули,290А Пелеїд у Енея мечем своїм душу підняв би,Якби не вгледів цього Посейдон, землі потрясатель.

Тож до безсмертних богів він з такими словами звернувся:«Горе, як жалко мені відважного духом Енея!Здоланий сином Пелея, він скоро зійде до Аїду,295Тож, нерозумний, послухався лучника він Аполлона,Той же від нього печальної згуби уже не відверне.Тільки ж навіщо він має, безвинний, страждання терпітиЧерез гризоти чужі? Тож завжди він любі приносивЖертви безсмертним богам, що в широкому небі домують.300Ну ж бо, смертну тепер відведімо від нього загрозу,Щоб не прогнівавсь Кронід, коли справді рукою АхіллаБуде убитий Еней. Судилось йому врятуватись,Щоб не без сліду пропав і не без нащадків лишивсяРід Дардана, якого Кронід уподобав найбільше305З-поміж синів, що смертні жінки породили від нього.Став-бо Кронідові рід Пріамів уже ненависний.Правити нині троянами буде Енеєва силаЙ діти дітей, що мають од нього іще народитись».В відповідь мовила так велеока володарка Гера:310«Сам ти, землі потрясателю, в серці своєму розмисли,Чи врятувати Енея, чи дати Ахіллові змогу,Сину Пелея, приборкать його, хоч який він могутній.Ми-бо обидві багато разів уже клятви давалиПеред богами безсмертними, я і Паллада Афіна,315Що од троян одвертать ми не будемо згубної днини,Навіть тоді, коли Троя уся нищівним запалаєПолум'ям, що войовничі запалять синове ахеїв».

Слово почувши таке, Посейдон, землі потрясатель,Крізь бойову колотнечу й списів завірюху навальну320Рушив туди, де стояли Еней із славетним Ахіллом.Темною млою тоді оповив він Ахіллові очі,Сину Пелея; спис ясеновий, загострений міддю,Вирвав з міцного щита у відважного духом ЕнеяЙ тут же відразу поклав його перед стотіами Ахілла,325Потім підняв над землею і з розмахом кинув Енея.Через численні героїв загони і коней численнихПерелетів Еней тоді, кинутий бога рукою,І опинився на самім краю многотрудної битви,Там, де, до бою готуючись, лави кавконів стояли.330Близько туди підійшов Посейдон, землі потрясатель,І, до Енея звертаючись, слово промовив крилате:«Хто із безсмертних богів осліпив тебе нині, Енею,Що з Пелеоном безстрашним ти збройно готовий змагатись,Він же багато сильніший за тебе й безсмертним любіший?335Тож відступи перед ним, де й коли б він тобі не зустрівся,Щоб не потрапить в оселю Аїдову, всупереч долі.

А коли жереб лихий і загибель Ахілла настигнуть,Сміло виходь з ворогами у лавах передніх змагатись, -З інших ахеїв ніхто із плечей твоїх зброї не зніме».340Все роз'яснивши, лишив Посейдон по цій мові ЕнеяІ, дивовижну одвівши імлу, він Ахіллові очіЗнов прояснив. І здивовано той навкруги оглянувся,Тяжко зітхнув і до свого відважного серця промовив:«Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі!345Спис мій лежить на землі, та ніде я навколо не бачуМужа, в якого я кинув його, наміряючись вбити!Бачу напевно тепер, що безсмертним богам таки справдіЛюбий Еней. Я ж гадав, що він марно тоді похвалявся.Хай забирається геть! Зі мною він битися збройно350Більше не схоче, радіючи з того, що смерті уникнув.Зараз же - час мені в бій войовничих закликать данаїв,Вийти насупроти й інших троян випробовувать сили».

Мовив і, так ідучи, підбадьорював кожного мужа:«Нині не стійте здаля від троян, богосвітлі ахеї,355Муж проти мужа виходьте, збройно готові змагатись.Важко одному мені, хоч який би не був я могутній,Воїв долати стількох і збройно із ними змагатись.Навіть Арей, хоч і бог він безсмертний, і навіть АфінаВстоять під пащею бою такого, проте, не здолає.360Те, що силою рук або ніг чи поривом одвагиЗможу, робитиму все до найменшого я, запевняю,Кинуся прямо в ворожі ряди, й не радітиме, певно,Той із троян, хто на спис наскочить мій мідяногострий!»

Так бадьорив він своїх. А тим часом осяйливий Гектор365Лунко гукав до троян, закликаючи йти на Ахілла:«Трої сини гордовиті, не бійтеся ви Пеліона!Міг би і я на словах із самими безсмертними битись,А на списах небезпечно: вони набагато сильніші.Тож і Ахілл - не всі свої виконать може погрози:370Збудеться дещо, а дещо розсиплеться вже й з півдороги.Я проти нього іду, хоч руками він з полум'ям схожий,З полум'ям схожий руками, могуттю - з залізом блискучим».Так бадьорив він троян. І списи свої вгору піднеслиТрої сини. І зійшлись вороги, й залунали їх крики.375Раптом з'явивсь перед Гектором Феб-Аполлон і промовив:«Гекторе, в лавах передніх у бій не вступай із Ахіллом!Краще тримайся у натовпі, між сум'яття бойового,Щоб не поцілив він списом чи зблизька мечем не ударив».Так говорив Аполлон. І, голос божистий почувши,380Жахом охоплений Гектор в юрбу вояків заховався.

В час той Ахілл налетів на троян в бойовому поривіЗ криком жахливим. І першим славетного вбив ОтрінтідаІфітіона, що був вожаєм численних народів.Городоборцю Отрінту Наяда його породила385В Гіді, квітучім краю, біля снігом укритого Тмола.Біг напрямки він, і стрів його списом Ахілл богосвітлий,В голову вцілив йому, і навпіл вона розкололась.Тяжко він гримнув об землю, і скрикнув Ахілл богосвітлий:«От ти лежиш, Отрінтіде, із воїв усіх найстрашніший!390Ось де знайшла тебе смерть, а твій край - узбережжя Гігеї-Озера, де й твій наділ, що від батька прийняв ти у спадок,Близько водоверті Герма й багатого рибою Гіллу».Так похвалявсь він, а вбитому очі вже пітьма окрила.Коні ахеїв йому, пролітаючи в лавах передніх,395Краяли тіло колесами. Потім хороброго духомДемолеонта, міцного в боях, Антенорове віття,Списом у скроню ударив Ахілл крізь шолом міднощокий.Мідне забрало не стримало сили удару, і вістряЧереп йому пройняло, і, мозок всередині з кров'ю400Перемішавши, приборкало запал його войовничий.Гіпподаманта по тому, що скочив із повоза свогоЙ кинувсь тікати, у спину він ратищем дужим ударив.Дух випускаючи, той заревів, наче бик круторогий,Що юнаки його тягнуть мерщій, владарю Гелікону405В жертву приносячи, й з того радіє землі потрясатель.Так він ревів, умираючи, й випустив дух свій одважний.

До богорівного кинувсь із списом Ахілл Полідора,Сина Пріама. Батько йому боронив воювати:Був-бо він поміж синами його усіма наймолодший410І найлюбіший та їх перевищував ніг бистротою.Спритністю ніг похвалитись бажаючи, він, нерозумний,В лави проскочив передні й життя свого тут же позбувся.Списом ударив його прудконогий Ахілл богосвітлийВ спину, коли пробігав він, - в те місце, де череса злотні415Пряжки, на панцир зайшовши, подвійну броню утворили.Вістря навиліт пройшло біля пупа, все тіло пройнявши.З зойком навколішки впав він і, в чорну імлу оповитий,Гримнув об землю, притиснувши нутрощі, що випадали.Гектор лиш глянув, як брат Полідор, підхопивши руками420Нутрощі власні, трупом на землю зваливсь бездиханним, -

Враз залила йому очі скорбота. Не міг уже даліОсторонь він залишатися, кинувсь назустріч Ахіллу,Наче те полум'я, списом стрясаючи гострим. Ахілл жеГлянув лиш, як той схопивсь, і так, похваляючись мовив:425«Ось наближається муж, що найбільш засмутив мені серце, -Вбив найдорожчого він мого друга. Тепер уже годіНам уникать один одного в лавах борні бойової!»Глянув спідлоба й до Гектора він богосвітлого мовив:«Ближче підходь, щоб краю загибелі швидше сягнути!»430Так відповів, не лякаючись, Гектор шоломосяйний:«Не сподівайся, Пеліде, мене залякати словами,Мов нерозумну дитину, і сам я добре уміюПоглузувати із кожного й прикрим дошкулити словом.Знаю могутність твою: набагато я слабший за тебе!435Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах.Може, таки я, хай слабший, але відберу в тебе душу,Вдаривши списом, - адже і в мене він гострений добре!»

Так він сказав і з розмаху ратище кинув. Афіна жПодихом спис од Ахілла славетного вбік одхилила,440Легко дихнувши. Назад він до Гектора знов повернувсяІ біля ніг його впав. Пориваючись ворога вбити,До богосвітлого Гектора кинувсь Ахілл войовничийЗ криком страшним. Та легко, як бог, Аполлон його вивівІз сум'яття бойового, густим огорнувши туманом.445Кидався тричі вперед прудконогий Ахілл богосвітлийЗ мідяним списом, і тричі густе лиш повітря проймав він.А учетверте він кинувся знову, на бога подібний,Голосом крикнув страшним і слово промовив крилате:«Знову, собако, ти смерті уникнув? А згуба вже зовсім450Близько була. Але Феб-Аполлон врятував тебе знову.Видно, моливсь ти йому, ішовши під посвисти ратищ!Та покінчу я з тобою, пізніше в бою перестрівши,Тільки б який помічник з'явився для мене з безсмертних.Зараз на інших піду я троян, кого де настигну!»

455Мовив і списом ударив Дріопа в потилицю прямо.Впав той під ноги йому. Непорушним його залишивши,Демуха Філеторіда, міцного й могутнього мужа,Списом коліно пройнявши, спинив. А за тим іще зновуГострим ударив мечем і життя його тут же позбавив.460Далі. Біанта синів наздогнав - Лаогона й Дардана,Разом напав на обох, з колісниць поскидав їх на землю,Списом ударив цього, а того мечем своїм зблизька.Троса, Аластора сина, також, - до колін йому впавши,Він пощади благав і в полон його взяти живого, -465Може, з жалю до однолітка той убивати не буде.Він, нерозумний, не знав, що схилить неможливо Ахілла:Був це не лагідний вдачею муж, не ласкаво сердечний,А безпощадний. І, поки, руками обнявши коліна,Ласки благав він, уразив мечем його той у печінку.470Випала вся із утроби печінка і чорною кров'юОдіж йому облила. Пітьма вповила йому очі,Більше не дихав. Далі, на Мулія кинувшись, в ухоСписом Ахілл його вдарив, і мідяне вістря крізь другеВухо навиліт пройшло. Агенорову парость, Ехекла,475По голові мечем він оздобленим сильно ударив, -І його меч по руків'я од крові нагрівся. БагроваСмерть і могутня судьба Ехеклові очі закрила.Девкаліонові потім пройняв він мідяногостримРатищем милу правицю в тім місці, де сходяться в лікті480М'язи пружисті. З повислою той залишився рукою,Смерть свою бачачи близько. Ахілл же, мечем замахнувшись,Карк розрубав йому й голову геть із шоломом одкинув.Мозок з хребта його бризнув, і той повалився на землю.Вмить наздогнав він тоді бездоганного сина Пірея -485Рігма, що сам із Фракії походив, родючого краю.Списа він кинув у нього, і черево мідь розірвала,Й мертвим той з повоза впав. Ахілл тоді ратищем вціливАреїтоя візничого, що завертав своїх коней.Скинув його з колісниці, й сполохані коні рвонули.490Наче в глибоких ущелинах над лісовим сухостоємБуйний лютує пожар, і глибоко хащі палають,Вітер роздмухує полум'я й гонить його перед себе, -Так же із ратищем кидався скрізь він, на бога подібний.Гнав ворогів, убиваючи, й кров'ю земля підпливала.495Наче тих широколобих волів селянин запрягаєБілий ячмінь на утоптанім добре току молотити,Й сиплеться зерно з-під ніг у волів, що, йдучи, ремиґають, -Так же і однокопиті Ахілла відважного коніМертвих топтали тіла і щити. Обагрились людською500Кров'ю і вісь унизу, і поручні круг колісниці;Бризки невпинно до них і від кінських копит долітали,І від обіддя коліс. А Пелід все вперед поривався,Прагнучи слави, й в крові незборенні багрив свої руки.