Інші богове безсмертні й мужі усі збройнокомонніСпали всю ніч, тільки Зевс не покоївся сном безтурботним.Він у своєму роздумував серці, як краще АхіллаУшанувати та близ кораблів більш понищить ахеїв.От що душею своєю він визнав, проте, за найкраще:Пагубний Сон навести Агамемнону, сину Атрея;Отже, покликав його він і слово промовив крилате:
«Пагубний Сне, полинь до швидких кораблів ахеянськихТа до намету ввійди Агамемнона, сина Атрея,І передай неодмінно все те, що тобі доручу я.Якнайретельніш до бою, скажи, хай готує ахеївДовговолосих, бо візьме він нині широкодорожнєМісто троян - про це між богів, що живуть на Олімпі,Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилилаГера проханням своїм; на троян вже нещастя чигає».
Так він промовив, і Сон полетів, повелінню покірний;От незабаром досяг він швидких кораблів ахеянськихЙ до Агамемнона, сина Атрея, ввійшов. У наметіСпав собі той, і спокій навколо стеливсь божественний.Став він йому в головах, подібний до сина Нелея,Нестора-старця, якого над всіх шанував Агамемнон.Так уподібнений старцеві, Сон тоді мовив божистий:«Спиш ти, Атрея, відважного коней впокірника, сину!Не подобає так мужеві радному ніч спочивати,Судьби ж народу лежать на тобі та інші турботи!Слухай уважно мене: від Зевса я вісник до тебе,Він і здаля-бо тобою піклується й ласку являє.Якнайретельніш велів готувати до бою ахеївДовговолосих, бо візьмеш ти нині широкодорожнєМісто троян - про це між богів, що живуть на Олімпі,Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилилаГера проханням своїм; на троян вже нещастя чигаєВолею Зевса. В серці затримай це, щоб не віддатиЩось забуттю, коли сон покине тебе найсолодший».Мовив це й відійшов, Атріда самого лишившиПовним ясних сподівань, яким не судилося збутись.Думав, що в той же день завоює Пріамове місто,Муж нерозумний, не знав він подій, що Зевс їх намислив.Вирішив-бо у жахливих побоїщах знову багатоЗойків наслати нових і страждань на троян і ахеїв.Встав він од сну, а навколо ще голос лунав божественний.З ложа підвівся і сів, у м'який хітон одягнувшись,Гарний, недавно пошитий, і плащ накинув широкий,Пару красивих сандалій до ніг підв'язав він могутніх,А через плечі срібноцвяхований меч перевісив,Батьківське берло у руки узяв, повік незотлінне,І до швидких подавсь кораблів міднозбройних ахеїв.
В час той богиня Еос над високий Олімп уже вийшла,Денне світло являючи Зевсові й іншим безсмертним.Отже, звелів Агамемнон окличникам дзвінкоголосимВсіх на збори народні скликать пишнокосих ахеїв.З кличем пішли вони, й от незабаром усі позбирались.Під кораблем державця пілоського Нестора спершуРаду старійшин, душею могутніх, у ряд посадив він.Скликавши їх, він мудру почав з ними радити раду.
«Слухайте, друзі! Сон божестве'нний сьогодні з'явивсяСеред священної ночі. На зріст-бо, на вигляд і вродуСхожий на Нестора він богосвітлого був якнайбільше.В головах став і з такими до мене звернувся словами:«Спиш ти, Атрея, відважного коней впокірника, сину!Не подобає так мужеві радному ніч спочивати,Судьби ж народу лежать на тобі та інші турботи!Слухай уважно мене: від Зевса я вісник до тебе,Він і здаля-бо тобою піклується й ласку являє.Якнайретельніш велів готувати до бою ахеївДовговолосих, бо візьмеш ти нині широкодорожнєМісто троян - про це між богів, що живуть на Олімпі,Іншої думки немає, усіх-бо до цього схилилаГера проханням своїм; на троян вже нещастя чигаєВолею Зевса. В серці ти це збережи». Так промовивІ відлетів, - і солодкий сон мене зразу покинув.«Як же, порадьте, до бою синів нам озброїть ахейських?Спершу словами їм випробу я учиню, як годиться,Й на кораблях многовеслих закличу їх звідси тікати,Ви ж їх, кожного кожен, од цього відмовить старайтесь».Так він промовив і сів. Тоді-то із місця свойогоНестор підвівся, піщаного Пілоса сивий володар.Намірів добрих він повен озвався й почав говорити:«Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!Хай би хто інший з ахеїв про сон нам такий розповів би,Ми б неправду йому завдали й відвернулись від нього.Сон же цей бачив хто кращим вважається серед ахеїв;Як же, порадьте, до бою синів нам озброїть ахейських?»
Так він промовив і перший вийшов із ради старійшин.Всі повставали за ним берлоносні володарі, згодніЗ мудрим людей вожаєм. Тим часом племена збирались.Так, наче бджоли тривожні з ущелин між скель кам'янистихХмарка по хмарці роями густими весь час вилітають,То виноградними гронами виснуть над квітом весняним,То без упину в веснянім повітрі дзижчать і кружляють -Так без числа від своїх кораблів і наметів племенаВздовж узбережжя високого густо юрба за юрбоюЙшли на збори народні; вогнем між них Чутка шугала,Вісниця Зевсова, йти підбиваючи, поки й зібрались.Буйно вся площа гула, аж земля застогнала від люду,Що розміщавсь по сидіннях; скрізь гомін стояв, його стриматьДев'ять окличників, аж надриваючись криком нестямним,Довго змагались, щоб чуть було паростків Зевса, державців.Порозсідався насилу народ, всі місця прзаймали,Й гамір утих. Підвівся володар тоді АгамемнонЗ берлом в руках, що Гефест над ним потрудився майстерно.Дав те берло Гефест владареві Кроніону Зевсу,Потім його світлосяйному Зевс передав посланцеві.А від Гермеса Пелопс дістав його, коней погонич,Він же Атрею його передав, вожаєві народів.Цей, умиравши, Тіесту, на вівці багатому, кинув,Врешті Тіест залишив Агамемнону берло носити,Щоб керував багатьма островами і Аргосом цілим.Отже, на берло те спершись, він так до аргеїв промовив:
«Друзі мої! О герої данайські та слуги Арея!Зевс, великий Кронід, у тяжку мене згубу заплутав,Спершу, підступний, мені обіцяв, ще й кивнув головою,Що повернусь, Іліон зруйнувавши, мурований міцно,Нині ж на злу він наваживсь облуду й велить утікатиВ Аргос безславним, тоді як згубив я вже стільки народу, -Так всемогутньому Зевсові раптом тепер захотілось:Міст-бо уже багатьох зруйнував він високі твердиніЙ ще поруйнує немало - безмежна-бо Зевса могутність.Соромно буде за нас і потомкам далеким дізнатись,Що велелюдний такий і хоробрий народ, як ахеї,Марно в цій бився війні, що даремно вони воювалиЗ меншим числом ворогів і не бачили наслідків жданих!Бо якби справді схотіли з троянами разом ахеї,Клятвенну склавши угоду, ряди полічить обопільноІ, скільки їх є, осельники Трої усі б позбирались,Ми ж, ахейський народ, на десятки себе розділивши,В кожен взяли б по троянину в чаші вино розливати, -Без виночерпія в нас багато б лишилось десятків.От наскільки, кажу, ахеїв чисельністю більше,Аніж троян, що живуть у цім городі. Спільники ж їхніІз багатьох городів хоробрі мужі списоборці -От хто мене від мети відкидає, й хоч як я бажав би,А Іліон многолюдний, проте, не дає зруйнувати.Дев'ять-бо років великого Зевса уже проминуло,Вже й кораблів деревина гниє і линви потліли.Десь по домівках наші дружини і діти маленькіНас дожидають даремно, а діло, що ми задля ньогоРаптом сюди прибули, зосталось не зроблене нами.Отже, послухайте всі, і виконуймо те, що скажу я:Швидше до рідного краю тікаймо відціль з кораблями, -Широкавуличну Трою ніколи-бо нам не узяти!»Так він сказав, і серця у грудях всієї громадиЗахвилювались, і в тих, хто рішень не знав попередніх.Рух по зборах пішов, немов в Ікарійському моріХвиля могутня, коли, із Зевсових хмар налетівши,Східний Евр і Нот полуденний її піднімають,Чи як Зефір, що на ниви злотисті із заходу вієБуйним поривом і хвилею клонить колосся високе, -Так хвилювалися збори народні. З криком страшеннимКинулись всі до своїх кораблів; мов хмара, з-під ніг їхКурява вгору пливла; один одного-бо закликали
Швидше займать кораблі і спихати їх в море священне;Чистили спішно рови; до неба здіймалися крикиСпраглих по дому; підпори із-під кораблів вибивали.
Так би, всупереч долі, ахеї додому вернулись,Коб до Афіни із словом тоді не звернулася Гера:«Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню!Що це, невже всі аргеї до милого отчого краюБудуть тікать, відціля по хребтові широкого моря,На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам лишившиТут аргів'янку Єлену, що стільки за неї ахеївВ Трої загинуло цій, далеко від отчого краю?Швидше-бо йди до громади ахеїв мідянозбройних,Кожного мужа своєю ласкавою мовою стримуй,Щоб не спускали на море своїх кораблів крутобоких».
Чуючи це, не перечила їй ясноока Афіна,Кинулась миттю з високих вершин олімпійських на землюІ опустилася близ кораблів бистрохідних ахейських.Там Одіссея знайшла, що дорівнює мудрістю Зевсу, -Перед своїм кораблем добропалубним мовчки стояв він, -Туга тяжка-бо душу і серце йому охопила.Близько спинилась і мовить йому ясноока Афіна:«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!Що це, невже втечете ви до милого отчого краю,Кинувшись разом усі до своїх кораблів многовеслих,На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам лишившиТут аргів'янку Єлену, що стільки ахеїв за неїВ Трої загинуло цій, далеко від отчого краю?Швидше-бо йди до громади ахеїв мідянозбройних,Кожного мужа своєю ласкавою мовою стримуй,Щоб не спускали на море своїх кораблів крутобоких».
Мовила так, і голос богині впізнав він одразу,Й кинувся бігти, свій плащ уронивши. Та, слідом ішовши,Плащ той підняв Еврібат, його ітакійський окличник,Сам же, в путі Агамемнона, сина Атрея, зустрівши,Батьківське берло від нього узяв він, повік незотлінне,І до швидких подавсь кораблів міднозбройних ахеїв.Там, владаря по дорозі чи знатного мужа зустрівши,Кожного він зупиняв і стримував словом ласкавим:«От божевільний! Не личить тобі полохливо тремтіти!Краще спокійно сиди та й інших людей заспокоюй.Сам-бо із певністю ти не відаєш думки Атріда, -Вас випробовує він, а скоро й скарає ахеїв.Що говорив він у раді - те чути не всім довелося.Чи не впаде його гнів, як кара тяжка на ахеїв?В гніві своєму страшні богорідні бувають державці, -їх-бо достойність од Зевса, і любить їх Зевс-промислитель».А як з народу натрапив кого, хто голос підносить,Берлом його уперіщить і гострим нагримає словом:«От божевільний! Ти б тихо сидів та інших би слухав,Кращих за тебе, - ти ж - боягуз, воювать незугарний,Ні на війні, ані в раді на тебе й не числять ніколи.Адже не кожному тут поміж нас панувать, між ахеїв.Блага нема в многовладді, - один хай буде державець.Владар один, що йому хитромудрого Кроноса синомБерло дано і закон, щоб над людом своїм володарив».Владно так правував він у стані. І люд до майдануВід кораблів і наметів знову лавиною ринувЗ криком таким, наче бурний прибій многошумного моряВ скелі над берегом б'є, і хвиля рокоче невпинно.
От розмістились нарешті усі й по місцях посідали.Тільки Терсіт горлав ще один, язикатий без міри, -В грудях багато у себе словес він беріг легковажних,Щоб по-пустому і не до пуття нападать на державців,Тільки б своїми нападками викликать серед аргеївСміх. Найпотворніший був він між тих, хто під Трою приходив:Був клишоногий, коліно одне мав кульгаве; горбатіСходились плечі на грудях вузьких; голова гостроверхаВгору здіймалась, волоссям ріденьким заледве укрита.Тяжко Ахілла ненавидів він і ще більш ОдіссеяЙ лаяв їх завжди. Тепер же нещадно ганьбить на весь голосСтав Агамемнона він богосвітлого. Правда, й ахеї,Вкрай ним обурені, ремствувать серцем уже завзялися,Цей же в словах ще прикріших почав Агамемнона лаять:«Чим невдоволений знову, Атріде, чого ти ще хочеш?Міді вже повно в наметах твоїх, і жінок уже повно,Бранок добірних, що їх тобі першому, вої ахейські,Ми вибирать даємо, захопивши подолане місто.Золота знов тобі треба, щоб хтось із троянців комоннихДав його в викуп за сина, що я чи хто інший з ахеївІз Іліона привів сюди, путами міцно зв'язавши?Чи полонянки нової, щоб в любощах з нею єднатись,Потай від нас захотів ти? Не личить тобі задля неї,Бувши вождем, біду на синів накликати ахейських!О боягузи нікчемні, ахеянки ви, не ахеї!Тож з кораблями додому вертаймо, його ж залишімоЗдобиччю тут, біля Трої, втішатись. Нехай він побачить,Є йому поміч від нас яка-небудь чи, може, немає.От він сьогодні Ахілла, багато чим кращого мужа,Тяжко зневажив, забрав нагороду його самовільно.Жовчі замало в Ахіллових грудях: він надто терплячий.Ти-бо інакше, Атріде, зухвалив би нині востаннє».
До Агамемнона так, поводатаря люду, лайливоМовив Терсіт. Та враз Одіссей підійшов богосвітлий,Гнівно глянув спідлоба і мовив до нього суворо:«Мелеш, Терсіте, пусте, хоч ти й балакун голосистий!Змовкни й один мені тут не смій нападать на державців.Більшої-бо, як кажу я, потвори нема серед смертних,Скільки з Атрідами їх не прийшло сюди, до Іліона.Отже, облиш язиком про владущих плескать привселюдно,Лайкою їх обкидать, стерегти від них день повороту!Справді ж не знає ніхто, як надалі обернеться діло,В щасті вертатись чи ні синам доведеться ахейським.Ти ж тут сидиш і ганьбиш Агамемнона, сина Атрея,Тим, що герої данайські йому, вожаєві народів,Надто багато дають, і прилюдно знущаєшся з нього.Отже, кажу я тобі, і слова мої збудуться справді:Тільки-но ще я тебе очманілим, як нині, побачу,Хай того дня голови в Одіссея на плечах не стане,Хай Телемаховим я вже більше не зватимусь батьком,Як не схоплю я тебе, не зірву з тебе шат оцих любих,Плащ, і хітон твій, і те, що сором тобі прикриває,А самого з плачем до швидких кораблів не відправлю,З зборів прогнавши з ганьбою й побоями тяжко побивши!»Мовлячи так, він берлом по плечах його і по спиніБив, аж той ізігнувсь і рясними умився сльозами.Зразу ж рубцями кривавими спина взялась від ударівБерла того золотого. Увесь він аж сів з переляку,Скорчивсь од болю і, дивлячись тупо, втирав собі сльози.Хоч і обурені ним, всі щиро сміялися з нього,І не один говорив, поглядаючи в бік на сусіда:«Гей, хоч безліку доблесних дій Одіссей учиняє,Перший у добрій пораді і в подвигах збройних відважний,Та між аргеїв сьогодні він виявив доблесть найвищу -Тож горлаєві й наклепнику збив він усю велемовність.Серце зухвале вже більше, напевно, його не підбуритьТак зневажати державців безличними лайки словами!»
Так говорили в юрбі. Одіссей тоді городоборецьВстав із берлом в руках. Ясноока з ним поряд Афіна,Вигляд прибравши окличника, людям звеліла мовчати,Щоб у перших рядах і в останніх синове ахеївСлово розчути могли і слушну пораду збагнути.Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:«Сину Атрея, владарю наш, нині готують ахеїВічну ганьбу тобі перед всіма поколіннями смертних,Слова дотримать не хочуть свого, що дали ще у день той,Як із Аргоса, кіньми багатого, в путь вирушали, -Лиш Іліон подолавши, мурований міцно, вернутись.Нині ж, мов діти малі чи вдовиці жінки, між собоюЖурються тільки за тим, щоб швидше додому вернутись.Справді-бо, важко здолати бажання - додому вернутись:Всяк, хто й на місяць лише зостається один без дружини,Тужно на свій корабель поглядає багатояремний,Бурями гнаний зимою по хвилях бурхливого моря,От нам дев'ятий вже рік сповняється коловоротний,Як пробуваємо тут. Отож не корю, що ахеї
Тужно сидять при своїх кораблях крутобоких. Та соромМарно тут гаяти час та й додому ні з чим повернутись.Друзі, терпіння, зостаньтесь до часу ще тут, щоб дізнатись,Правда, що нам про майбутнє Калхас віщував, чи неправда.В пам'яті нашій ми це бережемо, і ви тому свідки -Всі, кого Кери іще не взяли, які смерть нам приносять.Вчора, здається, чи то позавчора, в Авліді ахейськіРазом зійшлись кораблі на загибель Пріамові й Трої,Ми ж навкруги джерела на жертовниках наших священнихВ жертву добірні складали безсмертним богам гекатомбиСеред платанів гіллястих, де била вода кришталева.Там нам знамення з'явилось велике - з хребтом збагровілимЗмій страхітливий, на світ нам явленими самим олімпійцем,Виповз із-під олтаря і злетів на платанове віття.Горобенята сиділи, малі нетямущії дітки,Високо там, на гіллі, заховані в листі густому,Восьмеро й мати дев'ята, що тих породила дитяток, -Змій їх поглинув усіх, хоч і жалібно так цвіріньчали,Мати ж металась навколо, за рідними квилячи дітьми.Вгору злетівши, вхопив за крило він і матінку тужну.А як діток горобиних і матір він з ними поглинув,Скрив із очей його бог, що раніше показував зримо, -Кроноса мудролукавого син обернув його в камінь.Мовчки всі ми стояли, дивуючись з того, що сталось,В час-бо священної жертви це дивне страхіття з'явилось.Зразу ж Калхас боговіщий озвався тоді і промовив:«Що ж це немов оніміли ви, довговолосі ахеї?Нині знамення нам Зевс показав, промислитель великий,Пізнє, із здійсненням пізнім, та слава його не загине.Так же, як цей і діток горобиних поїв, і їх матір,Восьмеро й матір дев'яту, що тих породила дитяток,Стільки ж під Троєю років ми будемо тут воювати,А на десятім зруйнуємо широковуличне місто».Так говорив він тоді, і все це збувається нині.Тож залишаймося тут, в наголінниках мідних ахеї,Поки аж візьмем-таки Пріамове місто велике».
Так він сказав, і всі зашуміли аргеї, й навколоГул кораблів страхітливий відлунював крики ахеїв,Що Одіссея божистого слово так гучно схвалили.
Встав і озвався до них тоді Нестор, їздець староденний:«Горе нам, галас ви тут підняли, як малі нетямущіДіти, що їх аніяк воєнні діла не тривожать.Як же із клятвами, як з договорами нашими буде?Чи не в огонь полетять і задуми наші, і ради,Й чистим вином узливання, і рукостискання на вірність?Ми-бо змагаємось лиш на словах, а засобів іншихВинайти все неспроможні, хоч часу чимало вже тут ми.Ги ж, Атріде, у рішеннях, як і раніш, непохитний,Воєначальником будь над аргеями в січах жорстоких.Гі лиш загинуть нехай - один або двоє - з ахеїв,Хто замишлятиме потай - удачі їм в цьому не буде -В Аргос вернутись раніше, ніж будемо знати напевно,Ложна чи ні обітниця егідодержавного Зевса.Цав-бо, кажу вам, підтвердження знак всемогутній КроніонСаме в той день, коли в кораблях бистрохідних рушалиРаті аргейські, троянам готуючи вбивство й загибель:Блиснув перуном праворуч, знамення являючи віще.Тим-то до дому свого хай ніхто не спішить повернутись,Не перебувши раніше з жоною троянця в постеліІ за Єлени печаль, і сльози гіркі не помстившись.А як страшенно вже хтось захоче додому вернутись -Чорного хай корабля многовеслого тільки торкнеться -Й перед очима у всіх він смерть і загин собі знайде.Ти ж, володарю, і сам розважай, і іншого слухай:Мабуть, не буде тобою відкинуто те, що скажу я:По племенах і родах поділи, Агамемноне, воїв,Родові рід, а племені плем'я нехай помагає.Тільки-но зробиш ти так, і тобі покоряться ахеї.Знатимеш зразу тоді, хто мужній з вождів і народів,Хто полохливий, адже за своїх воюватиме кожен.Знатимеш також, чи з волі богів не здолав ти ще міста,Чи з недолугості воїв, у ділі військовім невмілих».
Відповідаючи, мовив владущий йому Агамемнон:«Знову, старче, у раді синів ти долаєш ахейських!Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,Радників десять таких у мене було між ахеїв,Скоро упало б тоді владареве Пріамове місто,Нашими взяте руками й зруйноване нами дощенту.Та лиш нещастя мені шле Кроніон егідодержавний,Кинувши в марні звади мене і в пусті суперечки.Ми-бо за дівчину юну з Ахіллом змагались завзятоВ гнівних словах, і та сварка з моєї вини почалася.А як помиримось ми із ним коли-небудь, тоді вжеЛиха ніщо від троян і на мить не відхилить найменшу.Та пообідайте перше, ніж бій розпочнемо Ареїв.Кожен хай списа нагострить і щит свій хай добре насадить,Кожен вдосталь оброку хай коням завдасть прудконогим,Кожен хай повіз огляне свій з думкою про боєздатність,Цілий-бо день змагатися будемо в справі Арея,І відпочинку не буде нам, хоч би й на мить щонайменшу,Поки аж ніч, надійшовши, мужів роз'ярілих розніме.Потом ремінь щита просякнеться, який захищаєВоєві груди, й рука від важкості списа зомліє;Потом укриється кінь, гембльований повіз тягнувши.А як угледжу кого, шо осторонь бою захочеПри кораблях крутобоких лишитись, ніде після тогоНе заховатись йому від псів і птахів ненаситних».
Мову скінчив він, і скрикнули гучно аргеї. Так хвиля,До узбережжя поривами Нота південного гнана,Б'є об скелі стрімчасті. Й нема їм од хвилі спокоюВ зваді зустрічних вітрів, що відсіль і відтіль налітають.Вставши, усі розійшлись і зникли поміж кораблями, -Дим закуривсь по наметах, невдовзі й обід споживали.Іншому з вічних богів свою кожен тут жертву приносив,Урятувати від смерті благаючи й праці Арея.
А надмогутньому Зевсові владар мужів АгамемнонВ жертву гладкого бика заколов, п'ятирічного віком,Скликав до себе тоді всеахейських старійшин найкращих -Нестора першим та Ідоменея, володаря Кріту,Разом із ними Еантів обох та сина Тідея,Шостим по них - Одіссея, що розумом Зевсові рівний.А Менелай, войовник гучномовний, прийшов без запросин,Знав-бо він в серці своєму, чим його брат турбувався.Стали вони круг бика, ячмінного зерна узявши,Й так молитись тоді владущий почав Агамемнон:«Зевсе великий, що в сяйві ефіру живеш, темнохмарний,Сонце хай не заходить, хай темрява землю не криє,Поки я вщент не зруйную Пріамові пишних чертогів,Чорних від диму, і брам не спалю їх вогнем нещадимим,Поки на грудях у Гектора не розірву я хітонаГострою міддю й навкруг не поляжуть у пил головоюТовариші його всі й зубами не гризтимуть землю».Так він благав, та молитви його не послухав Кроніон.Жертву священну прийняв і ще збільшив труди неминучі.А як усі помолились і зерном посипали жертву,Шию зігнули, вмить зарубали і шкуру обдерли.Потім, відрізавши стегна, з боків їх жиром обклали,Згорнутим вдвоє, а зверху сирим іще м'ясом накрилиІ на багатті спалили з сухого, безлистого хмизу,Збій же увесь тримали на гострих рожнах над Гефестом.Потім, як стегна спалили й жертовної з'їли утроби,Інше все на шматки порубали й, рожнами проткнувши,Смажили вміло й потім з вогню познімали старанно.Всю закінчивши роботу, порозкладали наїдкиЙ сіли вечеряти, й кожен в вечері тій рівну мав долю.
Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,Нестор, їздець староденний, з таким до них словом звернувся:«Славний сину Атреїв, владарю мужів Агамемнон,Більше не гаймо часу на розмови і справи надаліНе зволікаймо тієї, що бог на нас покладає.Отже, звели, щоб ахеїв окличники мідянозбройнихДо кораблів чорнобоких скликали негайно збиратись,Ми ж усі разом тоді по широкому стану ахеївПройдемо, щоб розбудить у них швидше палкого Арея».Так він сказав. Тим не знехтував владар мужів Агамемнон.Дзвінкоголосих гукнувши окличників, він ізвелів їмДовговолосих до бою негайно скликати ахеїв.Ці їх скликали, а ті - звідусюди збиралися швидко.Кинулись разом з Атрідом паростки Зевса, державці,Воїв ряди шикувать. Серед них ясноока АфінаДорогоцінну егіду несла нестаріючу й вічну,Китиць із щирого золота сотня із неї звисала,Сплетених гарно, і кожна із них - в гекатомбу ціною.
Сяючи блиском егіди, пройшла вона поміж ахеїв,В бій закликаючи їх. І в кожного в серці з'явиласьСила змагатися з ворогом, битися з ним безустанно.Навіть милішим здалося їм раптом усім воювати,Ніж в кораблях глибодонних до рідного краю вертатись.
Наче вогонь нищівний, що в безкраїх лісах розгорівсяНа верховині гірській і далеко та заграва сяє,Так же із лав, що проходили, від світлосяйної мідіСяйво блискуче в повітрі аж неба самого сягало.Мов перелітні зграї крилатих птахів Незліченні,Диких гусей, журавлів чи лебедів ключ довгошиїхВ небі асійськім, обабіч Каїстрових течій струмистих,Гоняться взад і вперед, на крилах красуючись легких,З криком сідають на землю, і гомоном повняться луки, -Від кораблів і наметів своїх племена незліченніРинули так у долину Скамандру. Аж стугонілаСтрашно земля під ногами людей і під кінським копитом.На скамандрійських нарешті спинилося луках квітучихБезліч їх, мов листя і квіти, як час їм надійде.Наче докучливих мух дзиготливих рої незліченніПонад кошарою вперто кружляють в пастушім обійстіВ пору весняну, коли молоко напливає в дійниці,Довговолосії так на рівнині роїлись ахеїПроти троян, палаючи прагненням геть їх понищить.
Як чабани, що кіз розпорошені всюди отариЛегко, проте, розрізняють, хоч би й перемішані в полі,Так ахеїв вожді ряд у ряд їх і лаву до лавиРозподіляли до бою, й владущий між них Агамемнон.Схожий очима й чолом із Зевсом він був, громовержцем,Станом - з Ареєм, грудьми - з державцем морським Посейдоном.Наче бугай вирізняється в череді з решти худоби,Дужий бугай, між корів на вигоні зразу помітний, -Саме таким того дня Атріда зробив олімпієць,Вирізнив між багатьох, серед інших героїв одмітив.
Нині скажіть мені, Музи, жилиці осель на Олімпі,Ви-бо, богині, буваєте скрізь, і все вам відомо,Ми ж лиш чуток дослухаєм, нічого не знаєм напевно -Хто у данаїв вожді і хто у них був владарями?Воїв же ані назвати, ані полічить я не зможу,Хоч би і десять я мав язиків і десять горлянок,Голос би мав неослабний і мідяне серце у грудях.Тільки хіба що ви, Музи, егідодержавного ЗевсаДоньки, назвали б самі мені всіх, хто діставсь Іліона.Отже, лише корабельних вождів я назву з кораблями.
П'ятеро мужніх вождів очолили рать беотійську -Аркесілай, Пенелей, Протоенор і Клоній з Леїтом,Йшли з ними ті, що в Гірії жили та Авліді скелястій,В Схені та Сколі, в багатім на пагорби й ліс Етеоні,В Граї, Теспеї, також в Мікалессі широкорівниннім.Ті, що навколо Ілесія й Гарми жили та Ерітри,Що Елеон, Окалею й також Петеон заселяли,Гілу, а ще й Медеон, це гарно збудоване місто,Копи, Евтресу і голубами уславлену Тісбу,Що в Коронеї жили й Аліарті, травою багатім,Ті, що Глісант заселяли, і ті, що прийшли із Платеї,Й що в Гіпофівах жили, у гарно збудованім місті,Та у священнім Онхесті, де вславлений гай Посейдона,Й ті, що з Мідеї прийшли й виноградом багатої Арни,Й ті, що в Нісі божистій жили й Антедоні далекім.З ними прийшло п'ятдесят кораблів мореплавних, і в кожнімЮних, дужих бійців беотійських сто двадцять сиділо.
Тих, що жили в Аспледоні, в Мінейськім жили Орхомені,Вів Аскалаф за собою й Іалмен, синове Арея,В батьківськім Актора домі їх Астіоха родила.Дівчина та соромлива наверх, до своєї світлиці,Вийшла, й могутній Арей перебув там із нею таємно.Тридцять за ними тоді кораблів припливло крутобоких.
Схедій з Епістрофом, діти високого духом Іфіта,Сина Навбола, ішли на чолі фокеїв численних,Що Кіпаріс населяють і край Пітона скелястий,Крісу божисту й Давліду, і тих, що живуть в Панопеї,В Анемореї, і тих, що оселі їх круг Гіамполя,Тих, що уздовж святої Кефісу-ріки проживають,Тих, що в Лілеї живуть, при світлих Кефісу джерелах.Сорок з собою вони кораблів привели чорнобоких.Двоє вождів цих у лави стрункі шикували фокеївЗ лівого боку беотян, готуючи військо до бою.
Локри мали вождем Ойле'ща, швидкого Еанта,Менший на зріст видававсь він од Телемоніда Еанта,Менший багато, такий невеличкий, в броні полотняній.А на списах перевищив панеллінів він і ахеїв.Вів племена він, що Кінос, Опунт, Калліар заселяли,Бесси пониззя, і Скарфу, й Авгеї долини принадні,Тарфу, і Троній, і Багрія бистрого всі узбережжя.Сорок з собою вони кораблів привели чорнобоких -Локрів, що проти Евбеї священної їхні оселі.
Йшли із Евбеї абанти, що запалом дихали дужим,Ті, що з Халкіди й багатої на виноград Гістіеї,З Керінта, що біля моря, із Дія, високого міста,Із Еретреї і ті, що у Стірі живуть та в Карісті.Всіх за собою їх вів Елефенор, Ареєва парость,Син Халкодонта, начальник відважних душею абантів.Бистрі були ті абанти, із косами довгими ззаду,Вої палкі, що ударом списів ясенових жадалиПанцирів мідну броню розбивати на грудях ворожих.Сорок з собою вони кораблів привели чорнобоких.
Ті, що в Афінах жили, у гарно збудованім місті,В цім Ерехтея могутнього краї, - його-бо Афіна,Зевсова донька, зростила, родила ж земля хлібодайна,В пишному храмі своєму Афіна його оселила, -В коловороті років там усі юнаки афінейськіЖертви йому милостивні з биків і овечок приносять.Воєначальником був Менестей у них, син Петеоїв, -Серед людей земнородних ніхто так, як він, не умів щеКоней до бою й мужів щитоносних ряди шикувати.Вмів це лиш Нестор, що був набагато від нього старіший.Він п'ятдесят кораблів із собою привів чорнобоких.
Із Саламіна дванадцять прийшло кораблів із Еантом,Там поставив він їх, де афінські стояли фаланги.
Ті, що їм Аргос - оселя, й Тірінта, мурована міцно,І Герміона, й Асіна, міста при затоці глибокій,Гавань Ейону, й Трезен, й Епідавр, виноградом славетний,Ті, що в Агіні живуть і в Масеті, і молодь ахейська -Мали вождем Діомеда, що славен був голосом дужим,З ними йшов і Стенел, славетного син Капанея;Був ще третім вождем Евріал у них, муж богорівний,Син Меністея і внук державця старого Талая.Над усіма ж Діомед був, уславлений голосом дужим.Вісім десятків вони кораблів привели чорнобоких.
Тих, що в Мікенах жили, у гарно збудованім місті,Що заселяли Корінф і збудовані гарно Клеони,Ретіреї долину принадну, і місто Орнею,І Сікіон, що Адраст у ньому колись володарив;Жителів Гіпересії і скель Гоноесси високих,Тих, що в Пелені жили, і тих, що навкруг ЕгіонаІ по всьому Егіалу, й широкої близько Геліки, -їх аж на ста кораблях владущий привів Агамемнон,Син Атреїв. Із ним прибуло найчисленніше військоІ найдобірніше. Сяючи зброї блискучою міддю,Гордо він величавсь, між героями найвидатніший,Саном верховним своїм і числом свого війська найбільшим.
Хто в Лакедемоні жив серед гір та глибоких ущелин,В Спарті, у Фарісі та в голубами уславленій Мессі,Хто проживав у Брісеях, осів хто в Авгеях принадних,В Лаї та Гелосі, близько до моря прилеглому місті.Тих, що навколо Етіла й Амікли були їх оселі, -їх Агамемнона брат, Менелай, войовник гучномовний,Вів шістдесят кораблів, їх лави окремо стояли,Сам він у бій їх водив, одважності певен своєї,Духу їм сам додавав войовничого, серцем палав-боВін за Єлени печаль і сльози гіркії помститись.
Ті, що у Пілосі їхні домівки, в Арені принадній,В Трії, при броді Алфейськім, у гарно збудованім Епі,В Кіпаріссеї, і ті, що навкруг Амфігени їх житла,Й що Птелеон - їх оселя, і Ге'лос, і Дбріон той, де
Музи позбавили співу Таміра-фракійця, коли вінІз Ехалії колись від Евріта вертавсь, ехалійця.В співі хваливсь він усіх подолати, коли б навіть МузиСтали виспівувать, Зевса егідодержавного доньки.В гніві наслали на нього вони сліпоту й відібралиСпіву божистого дар, і забув він, як грать на кіфарі.
А на чолі цього війська був Нестор, їздець староденний.З ним дев'яносто до Трої прийшло кораблів крутобоких.
Тих, хто в Аркади жив, під узгір'ям Кіллени високим,Близько могили Епіта, в країні бійців рукопашних,Тих, що в Фенеї жили й Орхомені, на вівці багатім,В Ріпі, Стратії й Еніспі, овіяній всіми вітрами,Тих, що в Тегеї було їх житло, в Мантінеї принадній;Тих, хто в Стімфалі житло мав, і тих, що жили в Паррасії, -Син Анкея очолював їх, володар Агапенор,Вів шістдесят кораблів він. Аркадських багато на кожнімВоїв було, в ремеслі войовничім обізнаних добре.Ці кораблі добропалубні владар мужів Агамемнон,Син Атрея, їм дав - через море пливти винно-темне,Дбали не дуже самі-бо вони про діла мореплавні.
Ті, що в Бупрасії, й ті, що в Еліді жили божественній,Хто від Гірміни і аж до Мірсіна, найдальшого міста,До Оленійської скелі й Алесія край населяє,Мали чотири вожді над собою, і десять за кожнимБистрих пливло кораблів, де багато містилось епеїв,А на чолі їх були Амфімах і Талпій, синовеПерший - Ктеатів, а другий Еврітів - Акторові внуки.Третім вождем був могутній Діор, Амарінка потомок.Врешті четвертим був вожаєм Поліксен боговидий,Син владаря Агасфена, що сам від Авгея походив.
Хто на Дуліхії жив, на святих островах Ехінадських,В морі широкім далеко розкиданих проти Еліди,Мегес у них за начальника був, до Арея подібний,Син Філея-комонника, любого Зевсу Філея,Що на Дуліхій із гніву на батька колись переїхав.Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.
Був Одіссей вожаєм кефаленян, душею великих,Тих, що жили на Ітаці і Неріті трепетнолистім,Що в Крокілеї жили й Егіліп населяли скелястий,Тих, що оселю свою на Закінті мали й на Самі,Й тих, що прилеглий до цих островів суходіл населяли.Був їх вождем Одіссей, умом до Зевса подібний.Разом із ним дванадцять пливло кораблів рудощоких.
Син Адремона Тоант привів етоліян^ собою,Тих, що Плеврон населяли, хто в Олені жив і Пелені,Й тих, що в Халкіді приморській і в горах жили Калідонських.Тож не було вже синів одважного духом Ойнея,Вмер-бо й сам він уже, й Мелеагр не живе русокудрий.Отже, по всій Етолії Тоантові влада припала.Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.
Ідоменей, списоборець славетний, вождем був у крітян,Тих, що у Кносі жили і обведеній муром Гортіні,В Лікті, Мілеті й Лікасті, що скель білиною сріблиться,В Рітії й Фесті, великих містах, населених густо,Й інших усіх, що мали на Кріті стограднім оселю.Ідоменей, уславлений списник, вождем був над нимиТа Меріон, на вбивцю мужів Еніалія схожий.Вісімдесят вони вдвох привели кораблів чорнобоких.
А Тлеполем, син Геракла, могутній, на зріст величавий,З Родоса дев'ять привів кораблів гордовитих родосян, -Родос вони населяли, на три розділившись коліна -Лінд, Іеліс і Камір, що скель білиною сріблиться.Тож Тлеполем, списоборець славетний, мав провід над ними, -Силі Геракловій був він народжений від Астіохи,Що із Ефіри вивів її, з-над ріки Селеента,В Зевсових юних годованців міст одібравши багато.Цей Тлеполем, у тривкому Геракловім вирісши домі,Сивого старця Лікімнія вбив, Ареєву парость,Хоч той отцеві його доводивсь по матері дядьком.Вмить кораблі спорядивши й супутців зібравши чимало,Морем він з рідного краю утік, уникаючи помстиСили Геракла, що в інших зросла синах його й внуках.Лиха зазнавши багато, він врешті на Родос -приїхав.Там поселились вони трьома племенами й зазналиЛаски від Зевса, який над богами й людьми владарює.Тож надзвичайним багатством їх щедро обсипав Кроніон.
Вслід за Ніреєм із Сіми пливло троє суден однаких,Вслід за Ніреєм, сином Аглаї й державця Харопа,Вслід за Ніреєм, що серед данаїв, до Трої прибулих,Найкрасивіший за всіх по Пелідові був бездоганнім.Він слабосилий, проте, і народу привів небагато.
Тих же, що Нісір, і Крапат, і Кас острівці населяли,Кос, Евріпілове місто, і всі острови Каліднійські,Тих за собою вели Фідіпп і Антіф - полководці,Двоє синів Фессала-вождя, що був сином Геракла.Тридцять за ними рядами пливло кораблів крутобоких.
Далі йшли ті, що вітчизною їх пеласгічний був Аргос,Ті, що Алопу і Алое, і ті, що Трехін населяли,Фтію і землю Еллади, жінками прекрасними славну.їх імена - мірмідоняни, елліни й з ними ахеї.їх п'ятдесят кораблів з Ахіллом прийшло прудконогим.Не про бурхливу, проте, вони в час той війну помишляли,Бо ж не було кому їхні до бою провадити лави.Між кораблів богосвітлий лежав Ахілл прудконогий,Гнівом палаючи за Брісеїду струнку й пишнокосу,Бранку, що вивів її по трудах бойових із Лернеса,Весь зруйнувавши Лернес і стіни розбивши фіванські.Там же Мінета й Епістрофа він подолав, списоборців,Юних державця Евена синів, Селепа онуків.В горі за нею лежав він, та мав підвестись незабаром.
Тих, що Філаку і Пірас, уквітчаний весь, населяли,Любу Деметри ділянку, і матір овець Ітонею,Морем омитий Антрон, Птелеон на травистому ложі, -Протесілай над ними велителем був войовничий,Поки він жив, - тепер його чорна земля укривала.З горя подряпавши лиця, дружина його залишиласьВ недобудованім домі. Упав він, дарданцем убитий,Щойно з свого корабля зіскочив найпершим з ахеїв.Не залишились вони без вождя, та за ним жалкували.Лави їх зразу ж очолив Подарк, Ареєва парость,Син Філакіда Іфікла, що множив отари овечі.Протесілая, великого духом, він брат однокровний,Віком молодший. Протесілай-бо, герой войовничий,Старший був, дужчий за нього. І хоч без вождя не лишились,Вої за ним жалкували, бо доблестю він визначався.Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.
Ті, що жили поблизу Бебе'ідського озера в Ферах,Бебу, й Глафіри, й Яолк населяли, збудований гарно,Ті кораблів одинадцять вели на чолі із Евмелом,Сином Адмета улюбленим, - Пелія донька найкраща,Юна Алкеста його породила, з жінок богосвітла.
Тих, що в Метоні жили, і хто населяв Тавмакію,Хто Мелібею й скелястий мав Олізон за оселю,Вів Філоктет, славетний із лука стрілець, за собоюСім кораблів. На кожному з них п'ять десятків сиділоДужих гребців, що добре із лука уміли стріляти.Тільки лежав він у муках жорстоких на острові дальнім,Лемні священному, там, де його залишили ахеї,В болях від рани, що згубна йому заподіяла гідра.Стогнучи, там він лежав. Але довелося аргеямПро Філоктета біля кораблів незабаром згадати.Не залишились вони без вождя, та за ним жалкували.Медон очолив їх лави, Ойлеїв син позашлюбний,Рена його породила Ойлеєві-городоборфо.
В тих, що оселя їх - Трікка й Ітома на скелях кремнистих,Хто населяв Ехалію, Евріта ехальського місто,Воєначальників двоє було - Асклепія діти,Славні людей лікарі, Подалірій удвох з Махаоном.Тридцять за ними рядами пливло кораблів крутобоких.
Тих, хто в Орменії жив та близько джерел Гіпереї,Тих, що житло їх Астерій та білі Тітана вершини,їх Евріпіл провадив, Евемона син світлосяйний.Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.
В тих, що в Аргіссі жили і що населяли Гіртону,Орту, Елону і з білого каменю весь Олооссон,Воєначальником був Поліпет, войовник безутомний,
Син Пірітоя, що сам народивсь од безсмертного Зевса, -Від Пірітоя його зачала Гіпподамія славнаВ день, коли саме потвор покарав він, оброслих волоссям, -Вигнав їх геть з Пеліона і гнав до країни етіків.Був він вождем не один - Леонтей з ним, Ареєва парость,Син Корона, відважного духом, нащадок Кенея.Сорок із ними також прибуло кораблів чорнобоких.
Вів двадцять два кораблі Гуней за собою із Кіфа.З ним еніе'няни йшли, і переби, вояки невтомні,Й ті, хто оселі навкруг непогідної ставить Додони,Й ті, хто ріллею піклується над Тітаресієм звабним,Що до Пенея свою струменисту доносить вологу,Та не зливає з Пенеєм її в срібнопінному вирі,Тільки поверх його котиться плавно, немовби олива,Стікс, жахливої клятви ріка, ті зволожує води.
Протой, син Тенфредона, очолював військо магнетів,Що при Пенеї і при Пеліоні трепетнолистімМали житло. У них за начальника Протой був бистрий.Сорок до Трої із ним прибуло кораблів чорнобоких.Ось хто вождями вважались і провід вели у данаїв.Хто ж найславетніший був поміж ними, скажи мені, Музо,Сам чи кіньми, із тих, що пішли за Атрідами слідом?
Коней найкращих Феретів онук викохував здавна,Юний Евмел їх і гнав, наче птахів, - легких, бистроногих,Мастю однаких, однолітків, зростом і постаттю рівних.На піерійських лугах зростив Аполлон срібнолукийТих кобилиць, що пострах Ареїв розносять обидві.Найвидатніший з мужів був Еант, Теламонів нащадок,Поки гнівився Ахілл; та дужчий і він був, і коніТі, що носили в боях бездоганного сина Пелея.Він же близ крутобоких своїх кораблів мореплавнихДосі лежав, палаючи на Агамемнона гнівом,Люду керманича. Вої ж його на морськім узбережжіБавились дисків метанням і гострих списів та стрілялиЗ луків своїх. Поблизу колісниць їхні коні тим часомПаслися на конюшині й петрушку низинну жували.Збруя державців усяка, накрита старанно, лежалаВ їхніх наметах. Самі ж, войовничого прагнучи матиВійську вождя, по стану тинялись, від бою далеко.
Рушила рать, і поле немовби вогнем запалало.Вся застогнала земля, мов од гніву метателя громуЗевса, коли він перунами вкруг Тіфоея шмагаєЗемлю в Арімах, де, кажуть, зробив Тіфоей собі ложе.Стогоном тяжко так стугоніла земля під ногамиВоїв, що йшли. Проходили швидко вони по рівнині.
Вісниця бистра, з гіркою тоді вітронога ІрідаВістю прийшла до троян від Зевса-егідодержавця.Радили раду тим часом вони на подвір'ї в Пріама,Разом зібралися всі - молоді із мужами старими.Ставши близько, озвалась до них вітронога Іріда,Голос Політа, сина Пріама, прибравши, - у час тойСтражем троян вартовим, на прудкі покладаючись ноги,Він на високій могилі сидів Есіета старогоІ чатував, коли з кораблів своїх рушать ахеї.Вигляд прибравши його, промовила бистра Іріда:«Завжди, о старче, любі тобі непотрібні розмови,Наче за мирного часу. А нині ж війна безугавна!В битвах жорстоких бувати немало мені довелося,Війська ж такого численного й грізного я ще не бачив,їх наче листя в лісах, мов піску на морськім узбережжі,Йдуть по рівнині вони воювать проти нашого міста.Гекторе, ти особливо послухай, що діяти маєш.Спільників є в нас багато в Пріамовім місті великім,Мови ж у різноплеменних загонів, тут зібраних, різні.Хай же очолює кожен людей, над якими владар він,Співгромадян хай у лави шикує й до бою виводить».Так вона мовила, й Гектор пізнав, що то голос богині.Збори він враз розпустив, і всі кинулись миттю до зброї.Брами порозчиняли, з них ринули воїв загониПіші й комонні. Гомін усюди лунав безугавний.
Є на розлогій рівнині, якраз перед Троєю-містом,Пагорб високий, що легко його обійти звідусюди.Люди усі Батіеєю пагорб отой називають,А невмирущі боги - надгроб'ям Міріни стрімкої.Там шикувались у лави трояни й союзники їхні.Вождь у троян - великий був Гектор шоломосяйний,Син Пріама. Найкращі з усіх, найчисленніші в ньогоЗбройні загони були, до бою на списах готові.
Вів за собою дарданів Еней, син Анхіза могутній,Що від Анхіза колись породила його Афродіта,Ложем на ідських вершинах богиня із смертним з'єднавшись.Був він вождем не один, з ним ішли Архелох з Акамантом,Двоє синів Антенора, досвідчені в справах військових,
Тих, що у Зелії їхнє житло, під обніжжями Іди,Люд заможний, що чорну пили Есепову воду,Плем'я троянське очолював син Лікаона блискучий,Пандар, що сам Аполлон дарував йому лук скорострільний.
В тих, хто оселею мав Адрестею, й країну Апеську,І Пітією, й Тереї-гори верховини високі,В них на чолі був Адрест і Амфій в броні полотняній,Двоє синів Меропа з Перкоти, що знався відмінноНа віщуванні, отже, синам на війну мужозгубнуЗаборонив він іти. Вони ж не послухали словаВіщого, - видно, вели вже їх Кери до чорної смерті.
Хто біля Практія жив, селився навколо Перкоти,В Абіді, в Сесті житло мав або в богосвітлій Арісбі,В тих Гіртакід був начальником. Асій, мужів повелитель,Асій, Гіртаків син, що великі, вогнистої мастіКоні з Арісби примчали його, з берегів Селеента.
Йшов Гіппотой на чолі пеласгів, племен списоборних,Тих, що оселею мають широкоскибу Ларісу,Разом їх вів з Гіппотоєм Пілей, Ареєва парость,Лета обоє сини, Тевтаміда, пеласгів державця.
Йшли Акамант і хоробрий Пірой на чолі у фракіян,Що Геллеспонт швидкоплинний у них береги омиває.
Був вождем у кіконів, списами озброєних, Евфем,Син Кеада Трезена, годованця Зевса самого.
Вів за собою Пірехм криволуких пеонян загониЗдалеку, із Амідона, де Аксій широкий струмує,Аксій, що поїть найкращою в світі водою.
В бій пафлагонян вело Пілеменове серце кошлате,З краю енетів прибулих, де мулів є диких багато,Й тих, що оселі свої у Сесамі й Кіторі мали,При берегах партенійських в домах проживали чудових,На Еріфінських вершинах, у Кромні жили й Егіалі.
Йшли на чолі алізонів вождями Одій та Епістроф,З дальнього краю, з Аліби, де срібла родовища гойні.
Місян - Хромій і Енном очолював, птаховіщатель,Та від загибелі чорної не вберегли його птахи -Смерть він прийняв від руки прудконогого сина ЕакаВ хвилях ріки, де й інших троян потопив той багато.
Військо фрігіян богоподібний Асканій і ФоркісІз Асканії проводили, збройного подвигу спраглі.
Антіф і Местл меоніян загони вели за собою, -Німфа Гігейського озера і Талемена синове, -Вдвох меоніян вели вони тих, що під Тмолом родились.
Наст на чолі був у карів, що мовою грубою мовлять,Тих, що в Мілеті живуть, живуть і на Фтірі, горі тій лісистій,На узбережжях Меандру, на прикрих узгір'ях Мікали.Йшов на чолі у них Наст із братом своїм Амфімахом,Наст з Амфімахом, обидва Німіона світлі синове.В золото вбраний, як дівчина, йшов Амфімах воювати,От нерозумний! Воно ж не спасло від загибелі злої -Смерть він прийняв від руки прудконогого сина ЕакаВ хвилях ріки - й забрав усе злото Ахілл войовничий.
Військо лікіян вели Сарпедон і Главк бездоганнийЗ дальнього краю, з Лікії, де Ксантові хвилі вирують.