Бій між троян і ахеїв страшний залишили богове.Та по рівнині то тут, то там не втихала ще січаВ буйній навалі взаємного лету списів міднокутихВ полі широкім між течій швидких Сімоенту і Ксанту.

5Перший Еант Теламоній, опора надійна ахеїв,Лави прорвав у троян і загін свій обрадував світлом,Ще й Акаманта убив, найкращого серед фракіянСина Евсора, і силою, й зростом могутнього мужа.Перший поверх він шолома його густогривого вдарив, -10Лоба пробив він йому, і глибоко в череп угрузлоМідяне вістря, й ту ж мить пітьма йому очі окрила.

А Діомед гучномовний позбавив дихання Асіла,Сина Тевтрана, що жив у збудованій гарно Арісбі,Маючи добрий достаток, і приязню тішивсь людською,15Кожному радий у домі своїм, що стояв при дорозі.Та ніхто з них на поміч не став, од загибелі злоїНе боронив його, й разом життя позбулися обидва, -Він і супутник його, на імення Калесій, погоничКоней баских, - опинилися раптом вони під землею.

20З Дреса й Офелтія зброю їх зняв Евріал переможноІ на Есепа пішов і Педаса, що їх породилаАбарбарея, наяда, прегарному Буколіону.Буколіон же був сином славетного Лаомедонта,Старшим в родині, хоч потай на світ привела його мати.25З нею овечий пастух поєднався коханням і ложем,І, завагітнівши, двоє близнят принесла йому німфа.Сили й самого життя прекрасні тіла їх позбавивСин Мекістея, й озброєння в них із плечей познімав він.

Вбив Астіала тоді Поліпет, у боях нездоланний,30А перкотійця Підіта добив Одіссей переможноМідяним списом, від Тевкра поліг Аретаон божистий.Несторів син Антілох подолав своїм списом блискучимАблера, сам же владика мужів Агамемнон - Елата,Що у Педасі нагірнім, над плавною жив течією35Сатніоенту. Філака, який утікав з бойовища,Леїт догнав, Евріал же - Мелантія вбив переможно.

Тут же Адраста живцем захопив Менелай гучномовний;Мчали сполохані коні його по рівнині й розбилиЗ розмаху об тамарисковий кущ колісницю округлу,40Дишля в основі зламали і навскач усі подалисяПрямо до міста, куди наполохано й інші скакали.Сам же Адраст із повоза сторч головою скотивсяБіля коліс у пилюку лицем. І в ту ж мить біля ньогоСам Менелай, син Атреїв, із списом з'явивсь довготінним.45І за коліна Адраст ухопивши його, став благати:«Змилуйся, сину Атреїв, і гідний ти матимеш викуп.Досить скарбів у багатого батька мого у коморах -Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати.З радістю батько з скарбів тих коштовних складе тобі викуп,50Тільки дізнається він, що живий на човнах я в ахеїв».Так говорив він, і серце зм'якшив Менелаєві в грудях.Той вже супутцеві мав на човни бистрохідні ахеївДати його відвести. Та назустріч йому АгамемнонШвидко підбіг і, гукаючи, голосно став докоряти:55«О Менелай легкодухий! Чого так піклуєшся ревноТи про троян? То, видно, чудово вони повелисяВ домі твоїм? Хай ніхто з них від рук наших гибелі злоїНе урятується! Хай навіть ті немовлята загинуть,Що матері їх в утробі ще носять! Нехай в Іліоні60Без похорону безслідно усі пропадуть вони разом!»Мовлячи так, Агамемнон змінив свому братові намір,Правду-бо мовив йому, і Адраста від себе рукоюТой відштовхнув, а владар Агамемнон Адрастові списаВ пах увігнав, і навзнак звалився він; син же Атрея,65Ставши на груди йому, з них вихопив спис ясеновий.

Нестор аргеїв в той час підбадьорював голосом дужим:«О мої любі герої данаї, о слуги Арея!Хай з-поміж вас не лишається ззаду ніхто, щоб на здобичКинутись враз і в човни наносити її якнайбільше.70Тож ворогів убиваймо! Ще вистачить часу спокійноНа бойовищі знімати озброєння з трупів полеглих».Мовлячи так, відвагу і мужність будив він у кожнім.

Мали трояни тікать від ахеїв, Ареєві любих,До Іліона, своєю знеможені слабістю духу;75Та, зупинившись перед Енеєм та Гектором, мовивТак їм Гелен, син Пріама, цей птаховіщун найславніший:«Слухай, Енею, й ти, Гекторе! Вам якнайбільше належитьДбать про троян і лікіян, бо серед усіх ви найкращіВ кожній потребі - чи в подвигах ратних, чи в мудрій пораді.80Тож зупиніться й затримайте воїв своїх біля брами,Лави обходячи, поки в обіймах жіночих шукатиСхову не прагнуть в утечі вони, ворогам на утіху.А як фаланги свої підбадьорите все ж ви до бою,Залишимось тут і ми і з данаями будемо битись,85Хоч і потомлені дуже, - та змушує нас необхідність.Ти ж вирушай тепер, Гекторе, в місто й, додому прийшовши,Матері скажеш твоїй і моїй, - жінок поважнішихВ храм ясноокої діви Афіни, в акрополь хай скличе,Засуви хай відімкне на дверях священного дому,

90Вибере хай покривало, яке їй найбільшим, найкращимВ домі здається її, яке їй самій найдорожче,Хай на коліна його покладе пишнокосій Афіні,В жертву ялівок хай принести обіцяє дванадцять,Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо вона ласку95Виявить місту й троянським жінкам та малим немовляткамІ від священних твердинь Іліона Тідіда відкине,Дикого списника, грізного міццю носителя жаху,Прямо скажу, із ахеїв усіх найсильнішого мужа.Навіть і сам нас Ахілл, керманич мужів, не страшив так,100Хоч від богині він, кажуть, родивсь. Але цей іще більшимГнівом шаліє, й ніхто з ним у силі зрівнятись не може».

Так тоді мовив Гелен, і Гектор послухався брата.Зразу ж у всій своїй зброї він з повоза скочив на землюЙ, списом махаючи гострим, пройшов перед лавами війська,105В бій закликаючи всіх, і січа страшна запалала.Враз обернулись трояни і рушили проти ахеїв.І подалися аргеї назад і різню припинили,їм-бо здалось, що з укритого зорями неба спустивсяХтось із богів до троян - так відважно вони обернулись.110Гектор волав до троян, закликаючи голосом дужим:«Трої хоробрі сини і союзники наші славетні!Будьте, друзі, мужами, згадайте відвагу завзяту!До Іліона тим часом піду я й старійшинам мовлю,Радникам мудрим, і нашим дружинам, щоб щиро благали115Вічних богів, обіцяючи їм принести гекатомби».Так промовивши, шоломосяйний пішов од них Гектор.Ззаду по карку й по п'ятах краями його ударялаЧорная шкіра, що нею обведено щит його круглий.

Главк, Гіпполохова парость, із сином Тідея тим часом120Вийшли між військ на середину, сповнені прагнення битись.Як, наступаючи, стали один проти одного близько,Перший до Главка звернувся тоді Діомед гучномовний:«Хто ти єси, поміж смертного люду герою хоробрий?Досі не бачив тебе я в боях, де мужі набувають125Слави, а нині відвагою ти перевищуєш іншихВоїв, коли довготінного списа мого дожидаєш.Діти нещасних батьків, хто іде проти сили моєї.А як ти хтось із безсмертних, що з неба спустився на землю, -Я не посмів би ніколи з богами небесними битись.130Навіть могутній Лікург, син Дріанта, недовго на світіЖив після того, як зваду з богами небесними скоїв.Порозганяв-бо колись по священних узгір'ях НісеяВін годівниць Діоніса шаленого, й гнані ЛікургаМужоубивці стрекалом загостреним, тірси на землю135Всі вони кидали. Й сам Діоніс перестрашений в хвилюКинувсь морську, де Фетіда до лона його пригорнула:Жах-бо його оповив від вигуків грізних Лікурга.Дуже за це розгнівились боги, що живуть безтурботно,Й сам його Кроносів син осліпив. Після того на світі140Ще він недовго прожив, беземертним богам ненависний.Тим-то і я не бажаю з богами блаженними битись.А як смертний єси і земнії плоди споживаєш,Ближче підходь, щоб мерщій погибельних меж досягнути!»

Відповідаючи, син Гіпполоха промовив славетний:145«Духом великий Тідіде, навіщо про рід мій питаєш?Наче те листя на дереві - людські усі покоління:Листя одне, обриваючи, вітер розносить, а інше -Клечанням свіжим ліси укриває з новою весною.Так і людські покоління - ці родяться, ті вже зникають.150А як довідатись хочеш, то й це я скажу, щоб відомийСтав і для тебе наш рід, що багато людей його знає.В Аргосі, кіньми багатім, далеко є місто Ефіра.Жив у тім місті Сізіф, із смертних мужів найхитріший.Сином Еола Сізіф був, а в нього син Главк народився,155Главк же отой породив бездоганного Беллерофонта.Вроду і мужність богове принадну йому дарували.Та проти нього недобре у серці своєму замисливПрет, набагато сильніший, і з-поміж аргейського людуВигнав його, той-бо Зевсом під берло був відданий Прету.160Претова з ним зажадала жона, богосвітла Антея,Потай в коханні з'єднатись. Але не схилила до тогоПовного добрих бажань, розумного Беллерофонта,Й, зводячи наклеп на нього, вождю вона мовила, Прету:«Прете, умри чи убий ненависного Беллерофонта!165З ним у коханні з'єднатись хотів він мене приневолить».Так вона мовила, й гнівом владар запалав, це почувши.Сам же вбивать ухиливсь, бо соромився все-таки серцем.Але в Лікію послав його, й, складені давши таблички,Згубних познак смертоносних на них він накреслив багато,170І на загибель його звелів показати їх тестю.Той до Лікії під захистом певним безсмертних подавсяІ до Лікії безпечно прибув, до Ксантових течій.Радо приймав його в себе Лікії просторої владар,Дев'ять він днів частував його, дев'ять биків заколовши.175А як десята у небі заблисла Еос розоперста,Гостя почав він розпитувать, знаки бажаючи бачитьТі, що від Прета, від зятя його, він приніс із собою.А як одержав од гостя ті зятеві знаки зловісні,

Передусім наказав йому він нездоланну Хімеру180Вбити. Була не людського вона, а богівського роду,Спереду - лев, коза - посередині, ззаду - зміюка,З лютістю полум'я з пащі страшенне вона видихала.Та, на знамення божисті зважаючи, все ж її вбив він.Другим завданням - в бою подолав солімів славетних.185Це, говорив, була із битв між людьми найстрашніша.Третє: в бою подолав амазонок він мужоподібних.А, як вертався, владар ще нову йому пастку підстроїв:Кращих з Лікії просторої воїв зібравши, звелів їмВ засідку стать. Та додому ніхто уже з них не вернувся.190Всі бездоганним убиті були вони Беллерофонтом.Врешті збагнув володар, що той - божественного роду,В себе затримав його, і дочку свою дав за дружину,І наділив половиною почестей володаревих.А лікіяни з землі відвели йому кращу від інших,195Із плодоносною нивою й садом чудовим дільницю.Троє дітей народилось в розумного Беллерофонта:Старші - Ісандр, Гіпполох та дочка іще Лаодамія.З Лаодамією Зевс велемудрий в коханні з'єднався,І богорівний у неї родивсь Сарпедон міднозбройний.200Беллерофонт, проте, став для безсмертних богів ненависнимІ по рівнині алейській блукав у гіркій самотині,Серце своє гризучи і стежок уникаючи людських.В війнах неситий Арей умертвив його сина ІсандраВ розпалі бою, коли той з солімами славними бився.205Гнівна убила дочку Артеміда з повіддям злотавим.Від Гіпполоха ж народжений я, - його я зву батьком.Він мене в Трою послав і притому наказував пильноБути найкращим із воїв, усім перевищувать інших,Не осоромити роду батьків, хоробрістю перших210Серед усіх, що в Ефірі живуть та в Лікії просторій.От моя кров і мій рід, що походженням з нього я гордий».

Так він сказав, це почувши, зрадів Діомед гучномовний.Мідного списа тут же у землю встромив многопліднуІ вожаєві народів слово промовив привітне:215«Отже, з батьків іще давнім мені'ти доводишся гостем!Дід мій, божистий Ойней, бездоганного БеллерофонтаДвадцять затримував днів у господі, частуючи гойно.Щедрих дарів один одному безліч вони надавали.Дід мій Ойней - блискучий дав пояс йому пурпуровий,220Беллерофонт дарував із золота келих дводонний,В домі своєму його я лишив, вирушавши на Трою.Не пам'ятаю Тідея, мій батько малям мене кинувТої пори, як під Фінами гинуло військо ахеїв.Тим-то, як друга, тебе я прийматиму в Аргосі щиро,225Ти ж у Лікії - мене, якщо гостем колись завітаю.Тут же, в юрмі, списів один одного ми уникаймо,Є-бо навкруг і троян тут багато, й їх спільників славних,Щоб убивать, коли, дасть бог, кого у бігу я настигну.Досить ахеїв для тебе є тут, - побивай, кого зможеш.230Та поміняймося зброєю поміж собою, - хай знаютьВсі тут, що дружбою ми іще від батьків своїх горді».Так говорили вони. Зіскочивши з повозів разом,Тиснули руки взаємно, навік обіцяючи вірність.Зевс же тим часом, син Кроноса, розуму Главка позбавив:235Зброєю-бо помінявсь з Діомедом він, сином Тідея,Золото давши за мідь, ціну ста волів лиш - за дев'ять.

Гектор тим часом до Скейської брами й до вежі дістався.Там позбігались до нього дружини і дочки троянські -Про чоловіків, синів розпитать, про братів їх та інших240Родичів. Він же у відповідь кожну підряд закликав їхЩиро молитись богам: багатьох-бо чекає скорбота.

От до прекрасного дому Пріама нарешті дістався,До передсінків, із каменю тесаних. Далі у ньомуЙшло п'ятдесят спочивалень, так само обтесаних гладко,245Поруч одна при одній розміщених; в тих-бо покояхБіля дружин своїх шлюбних Пріама сини спочивали.З другого боку подвір'я, навпроти, для дочок дванадцятьКритих було спочивалень, із каменю тесаних гладко,Поруч одна при одній розміщених; в цих-бо покоях250Біля дружин соромливих Пріама зяті спочивали.Вийшла назустріч до Гектора матінка ніжно-ласкава,З нею ішла найвродливіша з доньок її Лаодіка.Взявши за руку його, озвалась і мовила мати:«Сину мій, нащо прийшов ти, відважну покинувши битву?255Дуже вас, мабуть, притисли ахеїв сини злоіменні -Аж під самісіньке місто, і серце тебе спонукалоРуки до Зевса, прийшовши сюди на акрополь, здійняти.Та постривай - медового чашу вина принесу я,Щоб узливання ти Зевсові-батьку та іншим безсмертним260Спершу вчинив, а потім, ковтнувши б, і сам підкріпився.Сил-бо багато з вином утомлений муж набуває,Ти ж в обороні своїх страшенно таки натомився».

В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:«Хоч і солодке вино, не давай його, мати шановна,265Щоб не ослабнуть на силі мені, не забути відваги.Зевсу ж іскристе вино невмитими лити рукамиЯ не наважусь: не личить-бо нам темнохмарного Зевса,

В кров закалявшись і в бруд, своїми благать молитвами.Ти ж поспіши до храму Афіни, що здобич дарує,270Пахощі взявши й покликавши з міста жінок поважніших.Ще покривало візьми, що найбільшим тобі, найдорожчимВ нашому домі здається, для тебе самої найкращим,І на коліна його поклади пишнокосій Афіні,В жертву ялівок ти принести обіцяй їй дванадцять,275Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо вона ласкуВиявить місту й троянським жінкам та малим немовляткамІ від священних твердинь Іліона Тідіда відкине,Дикого списника, грізного міццю носителя жаху.То поспішай же до храму Афіни, що здобич дарує.280Я ж до Паріса піду закликати його, якщо схочеСлів моїх слухати він. Нехай би під ним розступиласьТут же земля! На велику біду для троян і ПріамаМужнього з дітьми всіма зростив його Зевс-олімпієць!От лиш побачу колись, як в оселю Аїда він сходить,285Віри пойму, що серце про наші нещастя забуде!»

Так він сказав. І вернулась у дім та челядниць гукнулаМати, щоб бігли скликати по місту жінок поважніших.І до комори духмяної долу зійшла, де у сховіВишиті гарно узорні лежали її покривала -290Виріб сідонських жінок, що їх Александр боговидийСам із Сідону привіз, переплинувши море широкеВ подорож ту, коли він благородну вивозив Єлену.В дар для Афіни одне з покривал узяла там Гекаба -Найкрасивіше, узорами вишите гарно й найбільше,295Сяяло, наче зоря, воно й осторонь інших лежало.З ним вона вийшла, й за нею багато жінок поважніших.А як прийшли на акрополь вони аж до храму Афіни,Широко двері для них Теано відчинила вродлива,Донька Кіссея, жона Антенора, впокірника коней, -300Жрицею в храмі Афіни її призначили трояни.З зойками тужно жінки до Афіни підносили руки,Саме тоді й покривало внесла Теано уродлива,І, на коліна поклавши його пишнокосій Афіні,Так говорила, благаючи доньку великого Зевса:305«Владна Афіно, захиснице міста, в богинях пресвітла,Списа зламай Діомедові й так учини, щоб і сам вінГримнув об землю лицем біля самої Скейської брами.Ялівок ми у пожертву тобі принесемо дванадцять,Назимків, в ярмах не звиклих ходити, якщо свою ласку310Виявиш місту, й троянським жінкам, і малим немовляткам».Так помолилась вона, та на це не зважала Афіна.Так вони в храмі молилися доньці великого Зевса.

Гектор тим часом досяг Александрових гарних покоїв,Що збудував собі той з допомогою теслів найкращих315Між теслярами у буйнородючій країні троянській.Побудували йому спочивальню, господу й подвір'яПоряд з домами Пріама і Гектора в верхньому місті.Зевсові любий ввійшов туди Гектор, тримав у руці вінСпис в одинадцять ліктів завдовжки, й блищало на ньому320Мідяне вістря, й навкруг золоте обіймало окільце.У спочивальні знайшов його, той оглядав свою зброю,Гарно обладнану, - щит, і панцир, і луки дугасті.Там між служебних жінок і Єлена аргівська сиділаІ призначала челядницям різні роботи добірні.325Глянувши, Гектор жорсткими почав докоряти словами:«О божевільний! Не гоже цей гнів тобі в серці носити.Гинуть народи в бою біля мурів високого міста.Тож задля тебе навкруг Іліона оця запалалаЗвада воєнна. І сам би, напевно, ти іншого лаяв,330Тільки б побачив, що бою жахливого він уникає.Отже, вставай, поки згубним вогнем не охоплено місто».

Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:«Гекторе, слушно ти лаяв мене, справедливо ти лаяв;Тим-то тобі відповім, а ти вислухай тільки уважно.335Не через гнів на троян, не тому, що відомсти бажаю,Дома сиджу я: хотів лише смутку своєму віддатись.Але дружина мене намовила лагідним словомВ бій вирушати. Мені ж і самому здається, що справдіТак буде краще. Мінлива-бо є до мужів перемога.340Тож почекай мене, поки надіну Ареєву зброю,Або іди, а я вслід і тебе дожену незабаром».Не відповів, проте, Гектор на це йому шоломосяйний.Словом ласкавим звернулась до нього тим часом Єлена:«Діверю мій, препоганої суки й причинниці лиха!345Хай тої днини, коли мене мати на світ породила,Бурі порив підхопив мене люто й заніс би далекоВ гори чи кинув би в хвилі ревучі бурхливого моря,Й хвилі покрили б мене перед тим, як усе оте сталось!А як наслали уже на нас оце лихо богове,350Хай би дружиною я хоробрішому мужеві стала,Що відчував би хоч сором ганьби і людського докору.Цей же й тепер легкодумний, та, мабуть, таким і надаліВже залишиться, - поплатиться ще він за це, я гадаю.Та заходь же до мене, у крісло сідай відпочити,355Діверю мій, що найбільш облягли твоє серце турботиЧерез ту сучу провину мою та вину Александра.

Зевс-бо обом сумовиту нам визначив долю й надаліБути в неславі в усіх прийдешніх людських поколіннях».В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:360«Сісти мене не проси, хоч яка ти ласкава - не впросиш.В бій мене серце моє пориває, щоб швидше троянамДопомогти: занадто-бо там їм без мене сутужно.Отже, його спонукай, та й сам він нехай поспішає,Щоб наздогнати мене, поки я ще із міста не вийшов.365Я ж тим часом додому піду, до родини своєї,Любу дружину побачити хочу й маленького сина.Бо невідомо, чи знову до них я іще повернуся,Чи віддадуть на поталу боги мене в руки ахеїв».

Так відповівши їй, Гектор пішов собі шоломосяйний.370І незабаром дійшов до свого він затишного дому,Білораменної ж він не застав Андромахи в покоях,З любим дитям на руках та служницею, вбраною гарно,Вийшла на вежу і там сумувала, ридаючи гірко.Гектор тоді, не знайшовши жони непорочної дома,375Став на порозі оселі і так до служебниць промовив:«Слухайте пильно, служебниці, й щиру скажіть мені правду.Де це дружина, де білораменна моя Андромаха?Чи до ятрівок пішла та зовиць, причепурених гарно, -Чи до Афіни у храм, де гуртом усі інші троянки380Пишноволосі в страшної богині благають пощади».Відповідаючи, ключниця мовить йому домовита:«Ти зажадав од нас, Гекторе, щиру сказать тобі правду, -Не до ятрівок і не до зовиць, причепурених гарно,Не до Афіни пішла вона в храм, де інші троянки385Пишноволосі в страшної богині благають пощади;До іліонської вежі великої вийшла, почувши,Що піддаються трояни й міцнішає сила ахеїв.Тим-то до муру міського чимдужче вона поспішила,Мов божевільна. Й дитину услід понесла годівниця».

390Так вона мовила. Швидко із дому пішов тоді ГекторТою ж дорогою вниз по брукованих вулицях Трої.І, перейшовши велике, красиво збудоване місто,Скейських воріт він дістався, щоб вийти крізь них на рівнину.Вибігла звідти назустріч дружина його Андромаха,395Посагом славна дочка Етіона, великого духом.Жив Етіон під Плаком - горою, укритою лісом,В Фівах плакійських, і владарем був кілікійського люду.Донька його за Гектора мідянозбройного вийшла.Стріла вона чоловіка. За нею ішла годівниця400З милим при грудях дитям, ще зовсім малим немовлятком,Гектора сином коханим, гарненьким, мов зіронька ясна.Гектор Скамандрієм звав свого сина малого, всі інші -Астіанактом: єдиним-бо Трої був захистом Гектор.

Мовчки всміхнувся, малого синочка побачивши, батько,405А Андромаха підбігла до нього, роняючи сльози,Руку схопила, назвавши на ймення, і так промовляла:«О божевільний! Завзяття загубить тебе! Не жалієшТи ні дитяти свого, ні мене безталанної, - скороСтану вдовою я, скоро зженуть тебе з світу ахеї,410Разом напавши; отож, якщо тебе втратити маю,Краще зійти мені в землю, ніякої більше не будеВтіхи мені у житті, коли ти осягнеш свою долю.Далі - лиш горе. Немає ні батька, ні матері в мене,Нашого батька старого Ахілл умертвив богорівний,415Поруйнувавши ущент кілікіян заселене місто -Фіви високобрамні. Отож він убив Етіона,Зброї ж із нього не зняв: посоромився в серці своєму,Тільки спалив із його обладунком, оздобленим гарно,Й пагорб насипав над ним, ще й в'язів над ним насадили420Німфи нагірні, Зевса егідодержавного доньки.Сім було рідних у мене братів у батьківськім домі,І в один день вони разом пішли до оселі Аїда:їх-бо усіх повбивав богосвітлий Ахілл прудконогийВ час, як повільних корів вони пасли й овець білорунних.425Матір мою, що над Плаком владарила, вкритим лісами,Він аж сюди припровадив із іншою здобиччю разом,Та по часі відпустив, незліченний одержавши викуп, -В домі ж отцевім стрілою убила її Артеміда.Гекторе, все заміняєш ти - батька і матір для мене,430Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний.Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі,Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.Військо постав при смоковниці дикій, де ворогу легшеВдертись до міста, доступніш на мури високі дістатись.435Тричі-бо вже намагалися найхоробріші з ахеївПід керуванням Еантів обох, богорівних Атрідів,Ідоменея славетного й мужнього сина Тідея.Чи не провісник якийсь їм порадив це богонатхненний,Чи напутило їх власного духу палке поривання».

440В відповідь Гектор великий сказав тоді шоломосяйний:«Все це й мене непокоїть, дружино. Та сором страшеннийБув би мені від троян і троянок у довгім одінні,Як боягузом я став би далеко від бою ховатись.Та не дозволить і дух мій цього, бо давно вже навчився445Доблесним бути я завжди та битися в лавах передніх,

Батькові свому й собі голосну добуваючи славу.Сам-бо це добре я знаю і серцем своїм, і душею, -День той настане колись, і Троя священна загине,З нею загине й Пріам, і народ списоборця Пріама.450Але не так за троян бере мене жаль і турбота,Не за страждання самої Гекаби й Пріама-владики,Не за братів, що стільки хоробрих і славних поляжеВ порох тоді під ударами збройними воїв ворожих,Скільки за тебе, коли хтось із мідянозбройних ахеїв455Слізьми умивану десь поведе й дня свободи позбавить.Будеш для іншої в Аргосі дальньому ткати на кроснах,Будеш їй воду носить з Мессеїди або з ГіпереїПроти бажання - могутня примусить тебе неминучість.Гляне хто-небудь, як ти проливатимеш сльози й промовить:460«Гектора то є дружина, що найхоробріший у битвахБув з конеборних троян, як за свій Іліон вони бились».Мовить він так і болю нового завдасть тобі смуткомПо чоловіку, що міг день неволі тобі одвернути.Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,465Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!»

Мовив це й руки простяг до дитини осяйливий Гектор,Та до грудей годівниці, убраної гарно, припалоЗ криком дитя, збентежене виглядом любого батька,Міддю ясною налякане й гребенем кінської гриви,470Що на блискучім шоломі над ним розвівалася грізно.І усміхнулися батько ласкавий і мати поважна.Зняв свій шолом з голови тоді зразу осяйливий ГекторІ на землі біля себе поклав обладунок блискучий,Любе на руки узявши дитя, погойдав його трохи475Й Зевса та інших богів почав молитовно благати:«Зевсе та інші богове, зробіть, щоб дитя моє любеСтало таким же, як я, у троянському війську найкращим,Дужим таким же й хоробрим, міцним владарем Іліона,Щоб говорили про нього, як буде з війни він вертатись:480«Цей куди кращий за батька!» Щоб він закривавлену зброю,З ворога знявши, приніс і матері врадував серце!»

Мовив це й любій дружині на руки маленького синаВін передав. Пригорнувши дитя до пахучого лона,Мати крізь сльози всміхнулась. А муж її, пойнятий жалем,485Гладив рукою її й, на ім'я називаючи, мовив:«О бідолашна! Серця свого не роз'ятрюй журбою!Всупереч долі ніхто до Аїду мене не спровадить.Але й судьби, я гадаю, ніхто із людей не уникне,Чи боягуз, чи відважний, якщо вже на світ народився.490Краще вертайся додому й своєї пильнуй уже справи -Кросен своїх і куделі, служебницям нашим загадуйДбати про діло своє. А війна - чоловіча турбота,Кожного, хто народивсь в Іліоні, моя ж особливо».Мовивши так, одягнув на себе осяйливий Гектор495Свій конегривий шолом. І пішла дружина додому,Лиш оглядаючись часто й рясні проливаючи сльози,І незабаром дійшла до затишного й людного домуГектора мужогубителя; в ньому ж застала багатоДвірських служебниць, і ревні побігли з очей у них сльози.500Так був у домі своєму оплаканий заживо Гектор:Не сподівався ніхто, щоб з війни коли-небудь додомуВін повернувся, уникнувши рук і могуття ахеїв.

Не забарився так само й Паріс у високому доміІ, надягнувши озброєння славне, карбоване міддю,505Попрямував через місто, на бистрі надіючись ноги,Наче застояний кінь ячменем із жолоба ситийЗірветься з прив'язі, й мчить, і копитами креше рівнину,В водах ріки струменистої звиклий купатися вільно,Гордий собою. Тримає він високо голову, грива510З пліч розвівається буйно, він вроди своєї свідомий,На пасовища й до стаєнь нестримно несуть його ноги.Так же й Паріс, син Пріама, з високого замку Пергама,Сяючи блиском озброєння, мов променисте світило,З радісним сміхом помчав: несли його ноги стрімливі.515Гектора він наздогнав, богосвітлого брата, коли тойЗ місця рушав, де розмову з дружиною ніжну провадив.

Перший до нього звернувся тоді Александр боговидий:«Дуже затримав тебе я, мій любий, а ти ж поспішаєш!Довго барився, не встиг до години, яку ти призначив!»520Відповідаючи, Гектор сказав йому шоломосяйний:«О бідолашний! Ніхто із мужів, якщо він справедливий,В діях тебе бойових не знеславить, бо серцем ти мужній.Та поступаєшся легко, змагатись не хочеш. А в менеСерце у грудях болить, коли чую на тебе докори525Я від троян, що стільки біди через тебе зазнали.Але ходім! А залагодим потім усе, як дозволитьЗевс нам великий на славу одвічним богам наднебеснимКелих свободи поставити в звільнених наших оселях,Як відженемо від Трої красивоголінних ахеїв».