Λυδία
Родюча область у долинах річок Герм і Каїстр в Малій Азії; у пізньобронзовому віці відома як Меонія (Маонія), а Лідією стала називатися в залізному віці за царської династії Лідів.
У Пісні 2 лідійці фігурують у Каталозі троянських союзників фактично під назвою «меони»; у Пісні 5 Гомер згадує красиво пофарбований щічний ремінь коня («меонійська» або «лідійська» робота), що відображає репутацію регіону як центру художнього ремесла.
Долини Герму та Каїстру — широкі, з родючими наносними ґрунтами, оточені середньовисотними горами Тмол і Сіпіл; клімат середземноморський, літо спекотне.
Лідія відповідає сучасним провінціям Манісa та Ізмір у Туреччині; Сарди (Сарт) зберігають залишки лідійської столиці з потужною акрополем і гробницями царів.
Гомер (Іліада 2.864–866 — меони = майбутні лідійці; 5.43); Геродот присвятив Лідії значну частину першої книги Історій; розкопки Сард (Американська археологічна місія, з 1958 р.) відкрили рівні від раннього бронзового віку.